Експонати місяця

• Теги: 2024, експонат місяця

Сластьон Опанас Георгійович. Проводи на Січ. 1889

В форматі програми «експонат місяця» представляємо полотно Опанаса Сластьона «Проводи на Січ». Цей твір було передано в харківську художню колекцію автором 1920-х роках.

Особливе місце в тематичному ряді творів художника Опанаса Георгійовича Сластьона (1855-1933) займала тема українського козацтва, яка «відкрилась» йому через творчість Тараса Шевченка. Опановуючи цю тему Сластьон збагатив її своїми власними знахідками і спостереженнями, згодом ставши одним з перших її дослідником і популяризатором. Ілля Ріпін називав колегу і земляка «тонким знатоком козацького побуту». Висока оцінка творчості Сластьона автором полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» стосується і картини «Проводи на Січ». 

Січ Запорізька – військово-політична організація українського козацтва, яка виникла внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та нижнього Подніпров’я в середині ХУІ століття. Сучасна наука наводить безліч неспростовних фактів впливу цієї унікальної організації на життя українського суспільства і її значення у світовій історії. З того стає зрозумілим вагомість дійства, яке бачимо на полотні художника. Проводи на Січ – урочистий ритуал «відокремлення» юнака від родини і його перехід в іпостась воїна. Від’їзд парубка з дому на Січ оплакували наче проводи небіжчика. Але смерть ця символічна, бо «помирає хлопець, але народжується козак». 

В картині «Проводи на Січ» чітко визначений смисловий центр – юнак і його матінка Розподіливши інших діючих осіб ліворуч і праворуч від центральної групи, художник окреслив минуле і майбутнє головного героя. Ліворуч зображено батька, сестру і небогу, праворуч – молодого козака і білого коня. Всі постаті об’єднані у красномовні мізансцени, взаємопов’язані і складають цілісну композицію. Відчутно велику практику роботи художника з натурою - настільки рухи і ракурси зображених точно відповідають їх ролі в події. Мати благословляючим жестом піднесла правицю. Жінка наче вся підібралась, витягнулась, прагнучі осинити хресним знаменням всю постать сина, який на дві голови вище за неї. А той, зворушливо - покірно схилив перед нею голову. Група домочадців об’єднана навколо постаті батька. Не зважаючи на невеликий масштаб полотна, художник знайшов можливість визначити характеристику кожного з присутніх, що надало твору емоційного забарвлення. Відчутно фізичну слабкість і старечу безпорадність голови родини, стурбованість старшої сестри. В цій групі звертає на себе увагу небіж – дівчатко років сими, яке, на відміну від старших, цілком природньо виявляє свої почуття нестримним плачом. На другому плані ліворуч біля тину жваво обговорюють подію місцеві красуні – молодичка і дівчина. Їх міміка виявляє особисте ставлення кожної до того, що відбувається – допитливість молодшої, утаємниченість, загадковий сум старшої. Відображно останню стадію прощання – юнака проводили за село. Тому важливим завданням художника було передати місце події. Художник створює широкий панорамний краєвид з характерним набором об’єктів – тин, соняшники, хатки удалині на пагорбі під купами дерев. Саме за цим «набором» Сластьона ставала впізнаною українська тема. Теплий колорит полотна збагачують полиски, які надають живопису свіжості і легкості. Розсіяне денне освітлення – непроста задача для живописця, з якою він блискуче впорався. 

Художник зосереджує увагу глядача на особливостях національного вбрання. Для вченого - етнографа, яким ми визнаємо Сластьона, в костюмах героїв він не припускає нічого другорядного. Тому в картині все, від загального вигляду кожного і до останньої дрібниці відповідає існуючим з давніх давен традиціям українського побуту. Звернімо увагу на головний убір матінки головного героя. Голову жінки покриває намітка – білосніжне, тонкоткане покривало. Варіанти обгортання навколо голови і зав’язування намітки художник ретельно досліджував і замалював. Українським етнографам добре відомі ці замальовки Сластьона , що він помістив на сторінках свого альбому «Старина украинская», виданого 1895 року.

Особливу увагу в картині художник приділив зображенню колоритного козака, що уособлює образ воїна – запорожця. Покручуючи вуса, він стримано спостерігає за подією. Вбрання і зброя стрункого красеня свідчить про його добру вдачу. Автор звертає увагу глядача на зовнішній вигляд цього бувалого запорожця докладно виписуючи його рожевий жупан із золотим шитвом, голубий, підбитий червоним кунтуш із золотим позументом, широкий, тканий золотом, так званий слуцький пояс, червоні шаровари, сап’янці. При ньому за поясом три пістолі, на боці – шабля в дорогих піхвах. Військові строї – предмет глибокого дослідження художника з часів його роботи у при інтендантському управлінні Технічного комітету Військового міністерства у Петербурзі (1887-1900), де він займався проектуванням обмундируванням військ. Тому зображення і молодика, і бувалого козака в картині – це своєрідна енциклопедія козацьких строїв і амуніції.

Запорізька Січ на українських землях здавна була своєрідною школою лицарства та мужності, яку проходила більша чоловіча частина населення. Тепер, на тлі підступних зазіхань московії на самостійність нашої мирної країни, знов стає наріжним питання гідної відсічі ворогу. Твір Опанаса Сластьона «Проводи на Січ», що демонструє одну з надважливих сторінок історії України, набуває особливого значення щодо відпрацювання стратегії поведінки громадянського суспільства як на стадії гарячої війни з рф, так і подальшого протистояння, як доводить історія України, постійній агресії нашого східного сусіда.

Наталя Титаренко, мистецтвознавиця