Експонати місяця

• Теги: 2024, експонат місяця

Уваров Микола Митрофанович. 1861-1942

Портрет Сергія Івановича Васильківського. 1917

Кількість творів художника Серія Васильківського в постійній експозиції музею надає підставу розцінювати їх презентацію як самодостатню персональну  виставку славетного митця. Пієтет, який завжди надавався Васильківському в форматі музейної екскурсії, обумовлено значним внеском художника в українське мистецтво в цілому і культурний розвиток Слобідського краю зокрема. Відеоряд цієї своєрідної «виставки у виставці», що складається з вісімнадцяти краєвидів Васильківського, логічно доповнював невеликий оплічний портрет художника роботи його молодшого колеги по художньому цеху Миколи Уварова. Саме цей портрет є предметом уваги як чергового експонату місяця.

Микола Уваров, як і Васильківський, був уродженцем Слобожанщини. Він народився у дворянській родині, у Богодухові. Як і Васильківський –  випускник Петербурзької академії мистецтв. Зауважимо, що на той час в Україні не існувало державних закладів професійної художньої освіти. І хоча ідею загальної підготовки художніх кадрів у Харкові було блискуче зреалізовано 1868 року великою сподвижницею цієї справи, першою дипломованою жінкою-художником Марією Івановою-Раєвською, освіту професійного художника талановиті вихованці місцевої художньої школи (в тому числі і Микола Уваров) мусили здобувати виключно в Петербурзі. Такою була одвічна імперська політика росії, культура якої  століттями живилася за рахунок українських талантів і українського інтелекту.

Враховуючі той факт, що Уваров поступив до академії 1882 року, а Васильківський скінчив академічний курс 1885, знайомство художників могло відбутися саме в Північній Пальмірі, де українці жили, а нерідко виживали завдяки неписаним законам земляцтва.  Надалі  їх шляхи  перетинались на ниві культурного життя Харкова (обидва   мешкали у місті з кінця 1890-х років) і навіть єднались у спільній роботі. Обидва були в числі ініціаторів  нового статуту художньої школи (1895), засновників художнього гуртка і членами його архітектурно-художнього відділу, членами музейної комісії Міського художньо-промислового музею (Уваров працював у цьому музеї реставратором), членами опікунського комітету художнього училища. У 1903-1908 роках їх поєднало виконання великого художнього замовлення – робота над створенням великоформатної композиції  «Вибір полковником Максима Пушкаря» у  центральній залі будинку Полтавського губернського земства (архітектурно-художній проєкт Василя Кричевського). Перелічені факти біографії Уварова переконливо свідчать про те, що він  не зі сторони, а з власного досвіду добре знав Васильківського змолоду, був  обізнаний у особливостях його характеру і мистецької вдачі. Тому живописне портретне зображення Сергія Васильківського роботи Миколи Уварова не викликає жодного сумніву щодо правдивості зовнішніх даних і,  що завжди підкреслюється в мистецькому аналізі цієї роботи, виявлення оригінальних рис характеру – виразності  психологічного типу і артистичності.

Цікаво, що погрудне зображення Сергія Васильківського  на живописному портреті Уварова майже точно повторює ракурс і вираз обличчя  Васильківського на світлині 1917 року, де художника сфотографовано майже у повний зріст. Він сидить у  неформальній позі –  «верхи» на стільці, склавши руки на його спинці. До речі, поза повністю відповідає жвавості, непосидючості  Васильківського, що підкреслювали його друзі і колеги. Цю світлину опубліковано у  монографії Васильківського 1927 року, якою відзначено десяті роковини смерті митця.  Автором цього, імовірно першого опису життя і творчості художника був О.Ніколаєв,  діяльність якого наприкінці 1920-х років  пов’язано з  Музеєм Слобідської України ім.Г.Сковороди  (спадкоємцем історії і колекції цього музею є Харківський  історичний музей ім. М.Сумцова). В монографії світлину підписано «С.Васильківський незадовго до своєї смерті». Відомо, що завдяки зусиллям Ніколаєва для музею було придбано чотири живописних портрета Васильківського різних авторів. В їх числі  і портрет роботи Миколи Уварова, що, як можна припустити, написано  зі світлини  1917 року  вже після смерті художника.

Порівнюючи два зображення Васильківського, слід констатувати, що Уварову вдалося подолати передсмертний холод обличчя митця, який безжалісно зафіксував  механічний об’єктив… Живопис  «вдихнув» у знайомі риси художника те життя, ту енергію яскравої артистичної натури, яка вабила до нього сучасників, і не лише тих, що добре  знав майстра, але й тих, що навіть коротко з ним спілкувався. Тонким, чутливим пензлем портретист оживив «віяла» зморшок у куточках очей і м’яку складку на щоках, що наче заглиблюється на наших очах. І зафіксована на світлині лінія вуст у живописному портреті наче починає «розтікатися» по обличчю  широкою щиро-привітною посмішкою. Художник «засвітив» цятками білила зіниці невеликих глибоко посаджених очей. Вони, що  на фото здаються  згаслими,   в уваровському портреті заграли характерними «бісиками». Пластика дрібних живописних мазків надала м’язам обличчя рухливості. При загальній монохромності колориту слід відзначити багатство палітри охристих тонів інкарната (колір тіла) і глибоких брунатних відтінків волосся, стриженого за козацьким звичаєм «в кружок». Важливу роль в обох зображеннях відіграє освітлення. Різке, майже контрастне на фотографії  воно надає постаті драматичних нот. У живописному портреті  освітлення м’яке, делікатне – життєдайне.

У творчому арсеналі Миколи Уварова  позначено портретну  галерею славних представників української культурної еліти  – Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Лисенко, Дмитро Багалій, Панас Саксаганський, Михайло Ткаченко… Фотографія зберегла їх вигляд для історії, а Уваров прагнув обезсмертити ці особистості своїм пензлем.  Портрет Сергія Васильківського залишився нащадкам як характерний зразок  цієї великої місії художника.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець.  Автор допису висловлює щиру подяку за співпрацю Юліані Поляковій – головному бібліографу Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім.В.Каразіна          

Наталя Титаренко, мистецтвознавиця