Копия Малярські елегії українського неоромантика

Start 24.05.2013 16:00
End: 30.08.2013 19:00
Location: Харківський художній музей

Цю виставку вперше у Харкові в рамках проекту «Музей-гість» буде відкрито в залах Харківського художнього музею 24.05.2013 о 16.00.

Навзамін 31 травня у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові буде відкрито виставку «С.Васильківський. Українська доля Дикого поля» із колекції Харківського художнього музею. Обидва музеї, які «гостюють» один в одного, мають у своїх зібраннях роботи цих митців. Але тільки цей безпрецедентний в історії обох музеїв проект дає змогу повною мірою ознайомитися з творчістю провідних пейзажистів наших регіонів.

Мета проекту – розгорнути в усій повноті багатство жанрово-тематичної палітри у творчості Івана Труша, а також з позицій сьогодення задекларувати значимість індивідуальності художника як знакової постаті в історії українського мистецтва кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Виставка, візуальний ряд якої презентують 80 робіт, покликана привернути увагу харківського глядача до виняткового обдарування маляра-артиста, котрий на початку ХХ ст. привніс у духовно-культурне середовище краю струмінь модерних західноєвропейських течій, надавши їм у своїх творах виразного національного забарвлення.

Центральне місце в експозиції відведено краєвиду, сповненому лірико-філософського настрою і сповненого неоромантичної настроєвості. Серед експонатів – добірка портретів та жанрово-побутових композицій.

Формат виставки сприяє розкриттю еволюції образно-пластичної мови Труша впродовж основних етапів життєвого і творчого шляху. Перші малярські спроби художника представлено роботами раннього періоду творчості (початок 1890-х – 1912) – найактивнішого і найрезультативнішого, насиченого подіями, мандрівками, багатого на зустрічі, спілкування й пізнання світу.

Малярські спроби початку ХХ ст. пов’язано з першою поїздкою до Києва (1900), яка стимулювала певну зміну в ідейно-естетичних позиціях митця, що зважено сприйняв стилістичні ознаки імпресіонізму. На практиці це полягало у підкресленні характерних ознак краєвиду, наповненні його власним настроєм і переживаннями. Водночас, монументальні полотна: «Могила Тараса Шевченка», «Дніпро», «Захід сонця в лісі» та інші навівають глибокі роздуми про долю українського народу, його єдність і національну ідентичність.

Наступний розділ виставки висвітлює творчі вакації художника у Криму. 1901 Труш розпочав роботу над цією серією, що стала етапною у впевненому поступі художника-неоромантика. «Кримські сонети», виконані впродовж 1901-1904, формують особливу сторінку в трансляції мистецьких візій майстра.

Мандри сонячною Італією представляють пейзажі, написані за вислідом подорожей до Риму (1902) та Венеції (1908). Крізь призму власних вражень митець передає зовнішній світ з його послідовністю та протиріччями. Пошук нових мотивів, що згодом лягли в основу монументальних за звучанням робіт, представлено в експозиції роботами із серії «Подорожі Єгиптом та Палестиною». Еволюцію творчості І.Труша простежуємо не лише в зміні живописних прийомів, а й у поглибленому поетико-філософському світосприйнятті.

Роботи 1913-1926 хронологічно представляють другий період творчості. Вражений суспільно-політичними подіями 1918-1919 років та процесами, які нуртували тоді в галицькому мистецькому середовищі, він щораз більше уникає публічності й відмежовується від мистецьких кіл. Така позиція стала віддзеркаленням певних світоглядних змін і концептуального перегляду ідейно-естетичних переконань, що, своєю чергою, не могло не позначитися на сутнісному й тематичному діапазоні робіт. До цього ж періоду належать і перші спроби в жанрі сюжетно-побутових композицій, присвячених Гуцульщині. Вони сформували серію «Наше життя» Художнє бачення митця аж ніяк не зводилося до етнографічної описовості чи надмірної ідеалізації художнього образу, а, навпаки, пробуджувало повагу до мешканців цього краю та захоплення їхньою самобутністю.

Твори завершального, третього, періоду, який почався 1927 року, відзначаються певними змінами формально-живописної мови художника. Більш виразним і промовистим стає нахил митця до алегоричної персоніфікації мотивів галицьких краєвидів, представлених у циклах «Про самоту», «В обіймах снігу», «З життя пнів і дерев», «Луги і поля», «Єврейські кладовища». Художник наче проектує на них мінорні рефлексії, надаючи образам витонченої, неоромантичної настроєвості. У контексті цих творів виразно прочитується прихильність автора до філософської концепції єдності життя й природи – теорії, що лягла в основу його творчого світовідображення. Наділені глибоким символічним звучанням, філософським настроєм, глибинним психологізмом, оригінальні за обраними сюжетами й колористичним вирішенням, пейзажі цього періоду ілюструють перехід Труша на естетичні засади раннього модернізму.