Рєпін Ілля Юхимович. Козак у степу. 1890
- Теги: 2024, експонат місяця
Колекція творів Іллі Рєпіна в зібранні Харківського художнього музею найбільша в Україні, вона налічує 11 живописних полотен та 8 графічних робіт. Тому не дивно, що в експозиції музею відомому земляку був відведений окремий персональний зал. На жаль, вже два роки стіни музею оніміли, втративши свої голоси-картини, але їх історії продовжують промовляти до нас.
Магнітом рєпінської зали завжди була картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Масштаб полотна, його емоційний лад мов сонце, що ховає світло зірок, притишували візуальний ефект сусідніх картин. Прислухайтеся. Придивіться.. Не всі запорожці зібралися гамірним колом уславлювати гумористичний талант українців. Один з них несе свою самотню варту на картині «Козак у степу»з 1890 року, завмерши в нескінченному моменті...
До Харкова полотно потрапило у 1932 році. Спочатку зберігалося в Харківському історичному музеї, а з 1940 року – було передане у Державну картинну галерею.
Працюючи над «Запорожцями» Ілля Рєпін провів колосальну підготовчу роботу результатом якої стала велика кількість начерків та етюдів. Митець подорожував місцями колишньої Січі, відвідував нащадків козаків на Кубані, завдяки історику Дмитру Яворницькому та громадському діячу і меценату Василю Тарновському мав змогу досліджувати автентичні козацькі речі, зброю й одяг. Безсумнівно, всі роботи художника козацької тематики є візуальним втіленням тогочасних знань про історію козацтва. Інтерес до тих героїчних часів сповнює романтикою підхід до теми прославленого художника-реаліста.
Чи варто вважати «Козака у степу» частиною підготовчої роботи до «Запорожців» чи «штудією на тему»? Не дивлячись на логічність такого припущення варто зауважити низку тверджень, що йому суперечить. По-перше, ця картина розкриває новий сюжет. Тему степової варти опрацьовано художником у етюді «По сліду» 1881 року (зберігається в Самарському обласному художньому музеї). По-друге, хронологічно «Козак у степу» був створений не в часи польових досліджень Рєпіна, а вже наприкінці роботи художника над першим варіантом «Запорожців». То ж перед нами не етюд, а окрема картина вже досвідченого в обраній темі майстра. По при відносно невеликий формат полотна (67х85) та обмежену кількість героїв Ілля Рєпін демонструє в ній обізнаність в історії козацтва, тонке розуміння людської психології, велику практику в натурних замальовках та любов до української природи.
Коли говорять про психологізм у мистецтві насамперед зауважують з якою проникливістю, емпатією автор передає характер моделі, її індивідуальність. Змальовуючи свого вершника художник блискуче поєднав невимушеність тримання вершника в сідлі з відчутною напруженістю ймовірної раптової загрози. Розміщуючи козака і коня зі складного ракурсу, в анфас Ілля Рєпін передає відчуття схопленого моменту, що наступив після попереднього руху героїв та передує їх наступним діям. Але Ілля Рєпін в цій картині йде далі, і об’єктом його пильної уваги стає не тільки персонаж, а й глядач. Коли ми напружуючи зір вдивляємося в полотно, шукаючи натяки на те, що могло привернути увагу козацького вартового, то несвідомо повторюємо за ним. Ця взаємодія з аудиторією на межі з прийомом «руйнування четвертої стіни». В цілому сукупність візуальних ефектів, яких домагається художник в цій картині надає їй кінематографічний характер. Вивірена, геометризована композиція, досконала гра світлотіні, «завалений» горизонт сумарно створюють враження кадру, наче з вітчизняного поетичного кіно.
Попри аскетичність обраного сюжету в картині «Козак у степу» художник зміг поєднати різні жанри та розкрити важливі теми. В картині виважена рівноправність героїв (вони не відіграють ролі стафажу, а є центром сюжету) та пейзажу (це не умовне тло, а вагома частина оповіді).
Степ – це особлива екосистема зі своїми правилами, недотримання яких може принести загибель. В лівому нижньому куті полотна художник зобразив кінський череп. Квіти та череп – майже класичний набір з алегоричних натюрмортів, що символізують життя та смерть.
Митець змальовує притаманний степовому регіону трав’яний розмай зі знанням місцевої флори, не тільки завдяки мандрам, а в першу чергу, як уродженець степової України. Манера письма на передньому плані рельєфна, жорстка, вона як найкраще передає фактуру висохлої трави. Поступово характер мазка змінюється, переходячи в гладке, наче емалеве тло неба. Жовта, вигоріла на сонці трава спекотного літа та високе безхмарне блакитне небо є характерним та впізнаваним для України краєвидом.
Герой в степу є канонічним сюжетом в українському мистецтві: сам Ілля Рєпін кілька разів використовував цей сюжет, неодноразово козаків в степу писав Сергій Васильківський, численних чумаків, кобзарів зображували багато митців. Дике поле, наша жива пустеля, завжди заворожували культурних діячів та ставали темою народної творчості. За 4 роки до рєпінського «Козака у степу» в Петербурзі був виданий херсонськими літераторами белетристичний збірник «Степ». Для українців степ був і залишається одним з ключових лейтмотивів Батьківщини, в тому числі й на чужині. Ілля Рєпін, більше ніж через 100 років після знищення Січі, знаходячись далеко від рідної землі, пише її сторожа, бо козак це насамперед охоронець, вартовий та захисник. Цей козацький, вільний дух залишається з нами й до сьогодні.
Марина Лантрат, мистецтвознавиця