Виставка творів М. Самокиша до 160-річчя від дня народження митця
У світовому мистецтві було мало художників-гіпологів. Я.П.Бірзгал, учень Миколи Семеновича, писав: «Изображение лошади – это та стихия, в которой художник чувствует себя свободно. Здесь он виртуоз своего дела. Нет таких положений, ракурсов и движений изображаемых лошадей, которые не были бы под силу артисту. Лошадь - это необходимый атрибут его картин. Без лошади Самокиш не Самокиш. Исключительной виртуозности он достиг в изображении динамики и движений лошадей. В этой области он, пожалуй, не имел себе равных».
Експозиція ювілейної виставки це практично галерея жіночих портретів з близького оточення художника. Вони надійшли в колекцію Харківського художнього музею в 1971 році від нащадків художника.
Графічні твори М.Г. Безнощенко-Лучковської – це своєрідна матеріальна оболонка, під якою б'ється чуйна і неспокійна душа художника з бажанням зробити цей світ кращим і не дати померти надії.
В'ячеслав Панов – художник яскравого темпераменту та тонкого поетичного почуття, й виставка дарує нам, харків’янам, радість спілкування з його творчістю.
Жанровим пріоритетом майстра завжди був пейзаж, втілений у різних художньо-образних інтерпретаціях. Значне місце у творчості В. Мироненка займають міські краєвиди Харкова, що найчастіше відтворюють добре знайомі, навіть знакові, для містян об’єкти, як то Південний вокзал, пам’ятник Т. Шевченку тощо. Гравюри сповненні відчуттям незримого зв’язку міста з його мешканцями, їх повсякденними турботами, прагненнями, заповітними мріями.
М.Самокиш. У бричці
Полотно, олія