СНІГИ КІЛІМАНДЖАРО
- Теги: 2026, онлайн виставки
Цей відомий роман американського письменника Е Хемінугея присвячено роздумам героя, чиє життя добігає кінця у спогляданні засніжених вершин цієї найвищої гори Африки і роздумах про сенс людського життя. Нам же на думку спадає інше: факт підойму на Кіліманджаро чотирьох українських військових (серед них одна жінка ), які пройшли протезування. Підйом на таку висоту (5895 м) - неабиякий виклик для будь-кого, тим більше для людей з інвалідністю. Гори - це не про легку прогулянку. Це підкорення вершини, утвердження висоти людського духу і фізичних можливостей, через випробування болем, який вони вже пройшли. Тепер, коли у нас є можливість порівняння, такими фантазійними і, навіть казковими, видаються подвиги кінематографічних героїв — Рембо, Термінатора та інших, які, граючи біцепсами, рішають проблеми на раз. Наші герої часто не наділені такою фізичною богатирською силою. Вони звичайні хлопці і чоловіки, дівчата і жінки, іноді досить тендітної статури і зовсім мирних професій у житті, як наш сьогоднішний герой і колега - музейник з Києва Артем Ємєльянов, співробітник Музею історії Києва.
Художник-графік, фотограф, автор літературних творів, оператор-навідник (позивний П’єро), службу проходив у складі окремого моторизованого зенитно-ракетного взводу 2-го стрілецького батальону 30 ОМБР ім. Князя К. Острозького, нині студент заочного відділення кафедри психології Національної Академії Внутрішніх Справ. Бере участь у волонтерських програмах для ветеранів, у соціальних, творчих, освітницьких програмах тощо...
Графічні твори — витончені делікатні замальовки фронтових побратимів, виконані легко і стрімко, іноді майже пунктирною лінією, нагадують класичні взірці олівцевих начерків, фронтової образотворчої прози, задокументовані нашими майстрами художниками, учасниками Першої і Другої світових воєн. І поетичними рядками, які свідчать про громадянський обов’язок творчої людини під час війни. Це вислів відомого дитячого поета П.Воронька, який під час ВОВ був підривником: “Я греблі рвав, я не сидів у скелі”.
Літературну творчість Артема також позначено візіями війни та її наслідків — непростих людських стосунків і взаємин, їх вибудовування через сприйняття ситуації у нових реаліях після поранення і протезування. Їх народження на уламках болю і психологічної травми співпадає з появою на світ нової людини, надії на майбутнє. Ці літературні рядки сповнено якоїсь легкості “акварельного письма”: cлова не чіпляються одне за одне, а звучать вільно і невимушено, сплітаючи сув’язь подій, різних за часом і обставинами, в яких опиняються наші сучасники під час війни. Без перебільшення, це один із зразків сучасної української прози, яку хочеться читати і обдумувати.
Білий колір аркуша, чию самодостатність підкреслює автор, делікатно доповнено вишуканою лінеарною “канвою” узору високих сухих трав на снігу на фоні мініатюрного сільського пейзажу.
Артем - майстер інтимного камерного рисунка, де лінія, силует, з ледь видимою плямою (легкою і прозорою, схожою на тінь), утворюють маленьку графічну новелу: двоє під парасольками у водному дзеркальному відображенні, хтось на узбережжі на милицях, хода по краю глибокого яру, як тектонічного розлому, або по дерев'яному місточку, силуети птахів, які ширяють у повітрі.
У роботах Артема дуже часто з’являються люди на протезах, милицях або інвалідних візках. Соціальні мережі зараз переповнено такими випадками, де розіграш на тему інвалідності стає маркером у формуванні стосунків між людьми, випробуванні їх почуття емпатії, людяності і доброти.
Війна по-новому висвітлила і так звану анімалістичну тему, де ставлення до тварин, чиє життя та існування під час війни опинилось під загрозою виживання, також стало маркером гуманного і цивілізованого суспільства. Соціальні мережі рясніють зворушливими відео наших бійців, де особливу роль відіграють собаки і коти. Саме останні є улюбленцями Артема. Їх стилізовані силуети, площинно розпластані на аркуші у різних позах і ракурсах, утворюють цікаве декоративне панно. Кіт-криголом у сніговому заметі з зеленими очима-фарами, жінка з котом.
В цих, на перший погляд, простих замальовках, є своя глибинна символіка, заховані у підсвідомості проблеми, які “лікують” пухнасті психологи.
Ці роботи — антидепресант художника, його медитація. Зате у колірних творах — вибух емоцій, внутрішньої напруги і навіть драми, фізичного і душевного болю, інколи, здається, за порогом фізичних можливостей. Тут відчутно динаміку та інтуїтивну рівновагу фарб, ритмів і форм, де оживають маси, а матерія пульсує. У глибокому водному вирі, як дві тріски, кружляють човни, хтось гріється біля багаття - маленькому осередку тепла і затишку, чиє образне втілення було досить популярним у художніх творах про ту, вже тепер далеку війну. Так, здійснивши перехід крізь самотність і відчай, чесний і відвертий діалог із собою, майстер повертається до утвердження традиційних онтологічних та екзистенційних істин буття. Це Народження, Доброта, Любов, Смерть, Воскресіння, Вічність.
І насамкінець, щось із особистого. Автору цих рядків далекого 1980 року довелося побувати в туристичній поїздці на острова Кижі і Валаам у росії. Грандіозна природа, фантастичні краєвиди Онеги і Ладоги, туристи, налаштовані на неймовірні історії Валааму, подвиги ченців, які у суворому кліматі вирощували тут вишню “і перетворили” острів на земний рай. (Зазначимо, що вишня — своєрідний маркер присутності українства!) Нас зустріла занедбана територія і юрба людей - без рук, без ніг, на милицях і інвалідних візках. Вони пропонували купити сухи трави, корінь калгану, хтось просто просив милостиню. А увечері вся ця юрба, сп’яніла від горілки, придбаної у буфеті туристичного пароплава, лежала під кущами і деревами. Я досі погано пам’ятаю якісь невиразні фрагменти екскурсії, сліди розрухи, спричиненої радянсько-фінською війною 1939-41 років. А от це відчуття тихого і незрозумілого жаху від побаченого “мамаєвого побоїща” пам’ятаю досі. Розгадка настала майже через чотири десятиліття, незадовго до цієї нинішньої війни. З’явилась низка публікацій через трагічний острів інвалідів ВОВ, нелюдське ставлення до них, байдужість і жорстокість. Можна тільки здогадуватися, які “Кіліманджаро людського духу” щодня долали ці люди, відстоюючи своє право хоч на якесь існування. На жаль історія нині повторюється в м’ясних штурмах, де зневагу до цінності людського життя зведено в абсолют, ставлення до так званих героїв СВО та їх відповідної поведінки у соціумі після повернення.
Факт підйому на Кіліманджаро чотирьох бійців і військовослужбовців, що пройшли протезування, утверджено в Національному реєстрі рекордів України. Знімальна група, що піднялась на гору разом з ветеранами, працює над фільмом ”Друге дихання”. Саме воно допомагає і нашому героєві Артему Ємєльянову ставити перед собою нові виклики і долати їх.
Любимо, поважаємо, підтримуємо нашого колегу в цьому, бажаємо здоров'я, наснаги, подальших успіхів у творчості і соціальних та культурно-мистецьких проєктах.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко