Вже вкотре харківський глядач отримує неймовірне задоволення і насолоду під час огляду виставки клаптикового шитва, нине це – «Знов зима дарує казку», де цього разу представлено роботи трьох добре знайомих у Харкові майстринь. Це Анна Тіткова, Ольга Ківшар, Віра Ільченко. Ця досить популярна техніка так стрімко увірвалась у доволі насичений мистецький контекст художнього життя Харкова, що примушує говорити про себе не тільки як добре відоме «дамське рукоділля», а як викінчені мистецькі твори. Клаптикове шиття… Щось ніжне, зворушливе у цих словах, хоча за тлумачним словником це просто шматочок тканини. Ми більше звикли до терміну «бабусина ковдра», а в країнах Європи колись дівчина до заміжжя повинна була виготовити три великих стьобаних ковдри як свій творчий посаг, і ці клаптикові витвори, що зараз зберігаються в музеях, вражають і сьогодні витонченістю кольорів і довершеністю виконання. А ще існувала така професія – торговець клаптиками, і автор цих рядків добре пам’ятає, що у дитинстві, яке припало на 1960-ті роки у бабусі в селі на Куп’янщині часто з’являвся чоловік на підводі з різним крамом, серед якого були клаптики тканини, і називався він «ганчурник».
А ще клаптики мають більш двозначний політичний смисл – про це також йдеться в тлумачному словнику. Клаптиковою монархією називали іронічно Австро-Угорщину.
Але повернемось до рідної хати, де наше дитинство зігрівали теплі бабусині долоні, запах свіжого хліба з печі і яскрава ковдра – як мозаїка всіх кольорів, де часто переважав червоний – як виявляється потужний оберіг від багатьох хвороб.
Саме це відчуття тепла і затишку панує на виставках творів майстринь. Нині це різноманіття вражає як експериментами з технікою, так і фактурою текстилю, що дозволяє створювати багато речей: картини, панно, ковдри, сумки, стильний одяг, іграшки, різні побутові речі, серед яких можна назвати «милі жіночі дрібнички» – фартушки, рушнички, серветки, тощо. Збагачені і доповнені вишивкою і мереживом, вони стають вишуканими дизайнерськими речами.
І сьогодні вперше спало на думку порівняти їх з традиційними техніками мистецтва образотворчості. Ось це яскраве панно нагадує акварель з її непередбачуваними ефектами потоків колірних плям, інша робота – як вітраж, де клаптики розсипаються як колірні скалки. А кіт на афіші цієї виставки, що мов криголам, просувається в сніговому заметі, освітлюючи свій шлях зеленими фарами–очима, нагадує вишукану графічну роботу – свинцеве небо з зірочками, білий пухнастий сніг, змережаний блакитними блискітками. Одні твори викликають алюзії пейзажів, інші – натюрмортів або анімалістики.
Виявляється, що «творчий діалог» з живописом і графікою вже було зреалізовано в спільному проєкті клубу клаптикового шитва з харківськими художниками Людмилою та Олександром Чемодановими, де майстрині за сюжетами їх творів створили художні панно.
Гадаємо, що цей напрямок творчості принесе нам нові і цікаві за художніми враженнями роботи – адже нашим майстриням, їх чарівним рукам і творчій фантазії немає меж!
Успіхів і радості творчості, теплоти спілкування, натхнення і наснаги!
Мистецтвознавець Ольга Денисенко