Зимова казка України
- Теги: 2024, виставки, онлайн виставки
У пейзажній галереї краєвидів України ХІХ-поч. ХХ століть традиційно переважають зображення літа і весни, що формує враження яскравої квітучої країни. Здається, зима займає не так вже вагоме місце, але це тільки на перший погляд, бо виявляється що навіть осінь, така улюблена художниками, поступається місцем саме зимовим краєвидам. Насправді їх досить багато, як у представників харківської художньої школи – С.Васильківського, М.Беркоса, П.Левченка, М.Ткаченка, так і у київських майстрів – С.Світославського, М.Пимоненка, А.Маневича, що знаходяться у зібранні ХХМ. Що відразу спадає на думку і впадає в око! Ці талановиті майстри образотворчості не шукали якихось ефектних сцен і зображень, все було нібито просто і буденно.
Але відчутно стільки поезії і зачарування, чуттєвої насолоди від морозного повітря, скрипу саней, що легко ковзають по снігу, легкої імлистості зимової атмосфери. Для цих майстрів буденного в природі не існувало – прагнення до краси наближало їх до класичного мистецтва, правдивість буденних мотивів – до реалістичного. Це перший сніг, відлига, морозний день чи мряка, заметіль чи яскравий сонячний день. У полі їх зору – селянські хати, що аж присіли під важкими шапками снігу, рідше – міські вулиці, дівоче ворожіння на святвечір, дитячі розваги, повернення з полювання, загадкові сутінки, охристі кущики осіннього бур’яну, людські сліди, наповнені вологою зимових проталин, яскраві мокрі кущі з гіллям, що набубнявіло під час відлиги.
Роботи: Михайло Беркос "Ялта взимку" та Сергій Васильківський "Перший сніг"
Зима довго не відпускає, хоча в народному гуморі досить популярним є вираз «Та скільки там тієї зими!». Цей непомітний «перехід» до весни художники також полюбляють у передачі прогрітих сонцем стовбурів дерев, дзюркотливих струмках, прозорих від криги калюжах, іншій колористичній гамі неба, мереживному інеї на деревах.
А ще – це архітектоніка листопадних дерев, кущів і чагарників, які взимку виявляють себе з незвичного боку, звільнившись від літнього вбрання.
Своєю графічною вишуканістю вражають вигини стовбурів, ажурні крони, орнаментально переплетене гілля. Зима – це симфонія барв неба і повітря – сліпучо-білого снігу від яскравого сонця, чи молочно-сірих , перламутрових відтінків похмурого від напоєних вологою хмар. Найбільше варіантів і кольорів зими у С.Васильківського, найменше - у М.Беркоса, якого прийнято вважати співцем саме літнього розкошування природи. Серед справжніх живописних перлин «Ловлять снігура», «Перший сніг», «З полювання» , «Морозний день» С.Васильківського, «Зимовий день» М.Ткаченка, «Вітряки», «Поділ» П. Левченка, «Ялта взимку» М.Беркоса, «Садиба художника» С.Світославського та інші.
Цю живописну і графічну традицію було продовжено майстрами наступних поколінь, де з’являється більше міських краєвидів, звернення до релігійних та народних свят українського календарного року - Різдва, Водохреща, Дня святого Миколая, Стрітення. Саме воно визначає зустріч зими і весни, де все ж таки зима повинна перемогти, щоб весна прийшла ранньою і, як писав Т.Шевченко, «Землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила».
