Завершення осінньої пори — це, як перехід до нових етапів — у природі, мистецтві й житті! Здається, що час підсумувати, попрощатися з золотими фарбами та зазирнути в очі зими. Але не поспішайте прощатися з осіннім настроєм! Запрошуємо вас до перегляду онлайн-виставки творів Народного художника України Віктора Ковтуна.
Створити онлайн-виставку робіт Віктора Ковтуна – це як спробувати наздогнати вітер. Наш експонент працює в такому шаленому темпі, що кожного дня з’являються нові твори! Тому для виставки ми відібрали лише невелику частину його останніх робіт, це наче декілька яскравих осінніх листочків, що дозволяють відчути красу всього лісу!
Сформований у лоні української класичної школи живопису, Віктор Ковтун став одним з її найяскравіших представників. Його роботи – це гармонійне поєднання реалістичної традиції з імпресіоністичною свіжістю, де кожен мазок пензля пульсує життям і світлом.
ОСІННІ АКОРДИ ДУШІ: ХАРКІВ, МЕЗИН, КАРПАТИ... Назва виставки відображає глибокий зв’язок художника зі своєю країною, незважаючи на географічні відмінності. Осінь у творчості Віктора Ковтуна — це не просто зміна пори року, а ціла палітра емоцій. Харківська осінь на полотнах митця, створених під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, постає не лише як образ міської меланхолії, сповненої спокою та філософських роздумів. Харків, з його вибитими вікнами, але яскравими фарбами осені, – це місто-фенікс, що відроджується з попелу. Мезинські пейзажі, навпаки, дихають теплом і затишком, нагадуючи про дитинство і безтурботне життя. А ось Карпати на його картинах — це справжній вибух фарб і емоцій, величні і недоступні, вони викликають почуття захоплення і поваги перед силами природи.
ХАРКІВСЬКА ОСІНЬ. Сірі будівлі з розтрощеними вікнами, на тлі яких розкинулися золоті крони дерев, символізують незламність духу міста. Меланхолійні пейзажі Харкова викликають почуття поваги до його героїчного минулого і віри в його світле майбутнє. Сюжети картин Віктора Ковтуна, присвячених Харкову, прості, але при цьому й багатошарові. Це зображення осіннього міста, де мирне життя продовжується на тлі війни. Люди ходять по вулицях, дерева змінюють своє забарвлення, але на тлі всього цього стоїть будівля Держпрому, яка стала символом незламності міста.
[1] Полотно «Осіння симфонія війни і миру» вибудовується на контрасті між спокійною осінньою природою і міською архітектурою. Центральне місце займає величезна будівля Держпрому, яка домінує над пейзажем. Її гострі лінії та висота контрастують з м'якими лініями дерев, вкритих осіннім листям. Створена в розпал війни, картина Ковтуна з Держпромом набуває символічного значення, стаючи візуальним гімном незламності Харкова. Він стоїть міцно, незважаючи на всі випробування. Однак, закриті осб-плитами вікна свідчать про рани, які завдала місту війна. Люди на картині, хоча і зображені дрібними фігурками, є важливою частиною композиції. Вони символізують життя, яке триває, незважаючи ні на що. Їхні силуети на тлі осіннього міста створюють відчуття руху і динаміки. Осінні фарби, з одного боку, символізують красу і життя, що продовжується, а з іншого – нагадують про швидкоплинність часу і мінливість всього сущого.
[2; 3] У наступних творах Віктор Ковтун віддзеркалює два настрої Каразінського університету: спокійну меланхолію вечора, коли легкий дощ пестить старі стіни, та життєрадісність сонячного дня, що оживляє зелені газони. Якщо Держпром символізує економічну силу міста, то університет – його інтелектуальний потенціал. І обидва символи тепер несуть на собі сліди війни. Розтрощені та закриті фанерою вікна університету – це візуальне свідчення того, як війна впливає на освіту і майбутнє. Таким чином, це вже не просто осінні краєвиди, а скоріше філософські роздуми про життя, смерть, історію і надію.
[4] «Життя триває» – відображає урбаністичний пейзаж із меланхолійним настроєм. В основі картини домінують сірі, сині та зеленкуваті відтінки, які асоціюються з осінньою прохолодою та дощем. Теплі кольори (жовтий, червоний, помаранчевий) на вітринах, автомобільних фарах та відблисках асфальту контрастують із холодними тонами, підкреслюючи тепло життя посеред сірості. Особливу увагу приділено відображенням на мокрому асфальті, які створюють гру кольорів та посилюють ефект дощового дня. Картина передає стійкість та невгасиме життя міста навіть у негоду. Завдяки уважності Віктора Ковтуна до деталей, йому вдалося показати не тільки архітектурну красу Харкова, але й його емоційну силу.
[5; 6] Панорамні роботи митця поєднують в собі велич простору і затишок спогадів, створюючи несподіваний та привабливий контраст. Їхні композиції побудовано на протиставленні небесної панорами з домінуючими куполами і спокійної водної гладі, що створює відчуття гармонії. В умовах війни, емоційний настрій картин, який можна описати як спокійний та задумливий, набуває нових відтінків – надії та стійкості. Хмари, що нависають над містом, можуть символізувати важкі часи, але водночас вони підкреслюють незламність духу Харкова.
[7; 8] Саржин Яр та Дзеркальний струмінь – серцебиття Харкова! Художник увічнив їх у своїх барвах, подарувавши нам золоту осінню мандрівку в часі, сповнену спокою та ностальгії.
[9] «Осінній день, осінній день, осінній! …» Картина «Спокій серед бурі» наче візуальна інтерпретація поезії Ліни Костенко. Густі, текстурні мазки пензля створюють відчуття багатошаровості осіннього листя, ніби кожен листок шепоче свої таємниці і відчуваєш, як осіннє сонце обіймає старе дерево, ніби намагаючись зігріти його. М’яке сонячне світло, передане майстерним поєднанням кольорів, надає картині особливої глибини і тепла, створюючи атмосферу спокою і гармонії, як і в поетичних рядках.
МЕЗИНСЬКИЙ ЗАТИШОК. Минаючи метушню Харкова, художник запрошує нас у тихий Мезин, де замість міської какофонії панує спокій сільського життя. Якщо Харківські пейзажі – це бурхливе море вражень, то Мезинські – це тиха гавань, де кожен мазок пензля ніжно колисає душу.
[10] «Мезинська осінь» – маленька історія, розказана фарбами. Кожна деталь – від багряного листя, що відбивається в калюжах, до розмитої доріжки – створює атмосферу затишку і спокою. Дві сороки, неквапливо крокуючи по осінньому листю, викликають посмішку і відчуття спокою. Майстерними мазками художник передав не лише колір, а й фактуру осені: волога земля, розмита доріжка, багряні відблиски – все це відчувається так, ніби торкаєшся картини. Це не просто пейзаж, а запрошення відчути на власній шкірі прохолоду осіннього повітря і насолодитися тишею.
[11] Від інтимного світу «Мезинської осені», де ми могли «вдихнути» запах вологого листя та «почути» гомін сорок, художник веде нас до панорамного полотна «Мезинські береги». Якщо перша картина запрошувала нас зануритися в задумливий спокій сільського життя, то друга відкриває перед нами безмежний простір річки, що спокійно несе свої води. Холодні відтінки і спокійні лінії горизонту створюють відчуття безмежності і вічності. Художник, ніби високо піднявшись, охоплює поглядом більшу частину краєвиду, і ми бачимо Мезин вже не зблизька, а здалеку, як би з пташиного польоту. Це дозволяє нам відчути себе частиною чогось більшого, поринути у спокійну красу природи.
[12; 13; 14] Відчуття безмежності і спокою, яке ми відчуваємо, споглядаючи «Мезинські береги», змінюється на більш різноманітні емоції при перегляді наступних робіт. «Деснянські простори», «Осінній спокій на Десні» та «Зачарована Десна» запрошують нас зануритися в деталі пейзажів Десни, поринути в динаміку води, відчути тишу осіннього дня та насолодитися красою заходу сонця.
[15; 16] «Осіння ідилія Мезина» та «Поцілунок сонця» – це майстер-клас з кольору і світла. В «Осінній ідилії Мезина» художник використовує м’які переходи тонів і симетричну композицію, створюючи відчуття спокою. Натомість, у «Поцілунку сонця» він грається контрастами світла і тіні, використовуючи діагональні лінії для передачі динаміки. Незважаючи на різні композиційні рішення, обидві картини вражають своєю гармонією і цілісністю.
[17; 18; 19; 20] Особливе місце в серці художника займають полотна, де могутні дерева-велетні стають мовчазними оповідачами історії. Старий дуб, розлогий ясен – кожне дерево – це цілий світ, сповнений мудрості віків. Стовбури, як велетенські свічки, сягають небес, а коріння, вплетене в землю, – це незримий зв’язок з минулим. Дивлячись на картину «Коріння пам’яті», відчуваєш себе малим зернятком у безмежному лісі життя. Теплий колорит полотна зачаровує, заспокоює душу, а темний силует вікового дерева на тлі неба нагадує про незмінність природи та мінливість людського буття.
[21; 22; 23; 24] Від величних образів вікових дерев, що ніби стоять на сторожі вічності, митець переходить до більш особистих, інтимних мотивів. Мальовнича батьківщина художника — Мезин — невичерпне джерело его творчої енергії. На полотнах оживають знайомі з дитинства пейзажі Мезина, сповнені теплоти і краси. Раптом, у полі зору, з’являється невеликий куточок сільського двору, де серед розкиданих гарбузів, що нагадують про щедрість осені, метушаться великі індики. Їхнє біле пір’я яскраво контрастує з темним фоном та помаранчевими гарбузами, створюючи відчуття руху та життя. «Гарбузове свято» – яскравий, майже символічний образ осені. Увага сконцентрована на багатстві помаранчевих і золотистих відтінків гарбузів, що утворюють динамічну гру форм та кольорів. На темному фоні сільського подвір’я чітко проступають обриси дерев і хатніх будівель, підсилюючи відчуття затишку та спокою. Теплі тони гарбузів не лише символізують урожай, а й передають атмосферу достатку та гармонії. Контраст між багатобарвним переднім планом і прохолодною палітрою другого плану створює враження глибини, надаючи сцені особливої драматичності та виразності. І, нарешті, старе вікно батьківської хати, під яким цвіте кущ калини. Цей образ, представлений у творі «Калиновий оберіг», стає поетичним символом дому, що береже тепло минулого та родинну пам’ять. Ці прості, на перший погляд, образи несуть у собі глибокий символізм, передаючи тепло домашнього вогнища, спокій сільського життя і нерозривний зв’язок людини з природою.
Завтра ми продовжимо нашу подорож у світ осінніх пейзажів
Віктора Ковтуна! Не пропустить другу частину нашої виставки
Вас чекають нові враження та емоції!
Кандидатка мистецтвознавства
Марина Філатова