НАТАЛЯ ПУШКАР. Живопис. Графіка. Онлайн-виставка
- Теги: 2025, онлайн виставки
Сьогодні ми хочемо познайомити наших користувачів із творчим доробком художниці із Рівного Наталі Пушкар. У попередніх постах було надруковано матеріал, присвячений «Української абетці», яку під її керівництвом створили учні ШОМ Рівненського ПДМ, де вона працює.
Талант педагога Наталя органічно поєднує із власною роботою в творчій майстерні, маючи у своєму мистецькому доробку значну кількість творів.
Як і її чоловік Сергій Руднєв (1953-2021), Наталя закінчила Харківський художньо-промисловий інститут (ХХПІ), де під час навчання вони познайомились, а згодом створили сім’ю. Після закінчення навчання їх творчу і родинну долю пов’язано з Рівним, де вони багато працювали як майстри монументально-декоративного мистецтва. Природно, що цей напрямок образотворчості відіграв важливу роль у формуванні її художньої манери, композиційних та колористичних особливостей. Ця багаторічна робота з оформлення екстер’єру та інтер’єру громадських споруд і приватних будівель також виробили у Наталі відчуття предметно-просторового бачення, архітектонічної побудови роботи та розміщення її в помешканні, враховуючи світлоповітряне чи кімнатне освітлення.
Особливо улюбленою у Наталі є серія натюрмортів, чий мигдалевидний овал нагадує так зване «волове око» в архітектурному оздобленні будівлі («Зелений чай».2020, «Рибки або спогад дитинства», 2023).
Ніжні і делікатні фарби, легкі і напівпрозорі, нагадують фресковий розпис, де переважають поєднання бузково-рожевих і фіолетово-синіх відтінків, поєднаних із сіро-зеленим( Натюрморт», 2010, «Ранок», 2024). Як ми вважаємо, у кожного художника є своя улюблена квітка або ж її символ у власній творчості. Живопис Наталі схожий на квіти конюшини – такий він ніжний і делікатний. Натюрморти вона пише більше з фруктами, де, здається улюбленою є груша – через її округлу і спокусливу жіночну форму. Цей солодкий плід, що поєднує форму кулі і конуса, до речі, улюблених у творчості Сергія Руднєва, Наталя варіює у різних композиціях ( «Зимовий натюрморт», «Білий натюрморт», 1996).
Майстриня здебільшого розташовує плоди по горизонталі, паралельно краю полотна, буквально на «вістрі внутрішньої рами», що надає зображуваному відчуття значущості і монументальності. Живопис часто поєднує з елементами декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, аплікацією і текстилем.
Наталя дійсно виробила свій власний стиль, неповторний і самобутній, поєднавши здобутки харківської школи монументального мистецтва часу його розквіту з місцевим колоритом і традиціями, засвідчивши свій універсалізм і класичну ясність і простоту виразу.
У натюрмортах Наталі відчутно прагнення до вишуканості і впорядкованості, нескупченої постановки речей за правилом симетрії (Натюрморт», 2018). Вони є близькими до відповідного жанру в української графіці XVI-XVIII ст., з її символічним змістом, рафіновано-елітарними імперативами, що не мають нічого спільного з відчуттям «плотоядності» цього класичного «бюргерського жанру» (Натюрморт «Святковий», 2013).
У Наталі це відчутно в замилуванні деталями, чистотою контуру, осяжністю форми, що відповідає задачам роботи над композицією роботи, де відчутно присутність автора, його смак і прагнення «естетизації довкілля» - уміння внести у безмовне середовище неживої природи порядок і гармонію.
Основним композиційним орієнтиром, що створює ілюзію глибини простору, його багатовимірності, в основному є горизонтальна лінія, майже завжди вона візуально відділяє інтер’єр приміщення (досить часто це підвіконня, як «вікно у світ») з панорамно-просторовим баченням світу, іноді, як на картинах малих голландців, таким глибоким, в якому поміщається кілька абсолютно самостійних куточків пейзажу, досить мініатюрних, але детально прописаних. Це пагорби, водна поверхня озера, небо, дерева, власне, ціла картина світу, доповнена людськими фігурами.
У роботах Наталі дійсно відбувається «примирення» живописних і графічних прийомів, що створює ефект пластичного моделювання зображуваного.
Основний чинник образотворчої палітри Наталі – світло, м’яке, розсіяне, умиротворене, як еманація вищого світопорядку, його поезії і краси. Це дещо розбілені, що полюбляють художники-монументалісти, пастельно-стримані кольори улюблених поєднань відтінків жовто-блакитних, сталево-сірих тонів.
В основі предметної наповненості творів завжди знаходиться реальний мотив, який дає імпульс уяві, прагнення передати настрій, миттєве імпресіоністичне враження, що викликає образно-асоціативні алюзії у глядача. Осінні крони дерев нагадують келихи, змережані павутинкою «венеціанського скла» («Осанна осені», 2006), скульптурні, карбовані складки одягу викликають алюзії творів грецької архаїки («Літо», 2004). Флоральні орнаменти одягу дівчат і жінок нагадують гаптовані строї героїнь староукраїнського портрета XVIII ст. Текстильна «клітинка» драпірувань в чомусь тяжіє до творів «суворого стилю» і гіперреалізму.
Як відгук на події широкомасштабного вторгнення вбачаємо «Мілітарний натюрморт» (2025) з образно метафоричним змістом – гранати як плоди з Божого саду, Біблії, і знаряддя вбивства, де запозичено назву, до якої додали ще один фрукт – лимонка означає смерть. Піксель як фон, біла пляма центральної частини для вияскравлення візуального (додамо – і словесного змісту) представляють цю роботу на антивоєнну тему як одну із кращих, відомих нам сьогодні.
Наше знайомство з мистецьким доробком Наталі Пушкар стало ще одним відкриттям творчості випускників славного харківського вишу, чиї спеціалісти активно працюють в Україні та поза її межами. Зичимо пані Наталі творчого натхнення і нових пошуків і досягнень у галузі образотворчості.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко