Коли гримлять гармати, музи не мовчать. Олександр Лисенко

У "Мистецькому щоденнику війни" – сторінка заслуженого художника України Олександра Лисенка з Харкова. Багатоцвітна яскрава декоративність його робіт поступається місцем чорно-білій кольоровій гамі, як документальне кіно, хроніка подій, відсікаючи все зайве і несуттєве. Дизайнер за освітою, Олександр підібрав для цього техніку колажу, яка виявилася, на його думку, найбільш суголосною часові і подіям, які нині переживає Україна. Його роботи – дійсно ніби кадри з кінострічки, яка рветься по-живому, як випробування і втрати, яку неможливо склеїти в монтажній, адже розрив проходить крізь долі й серця, руйнуючи домівку, родину, звичний спосіб життя і майбутнє. Строгий чорно-білий колір із вкрапленням червоного. Беззахисна жіноча фігура в разпанаханій сорочці як уособлення непоправної втрати, абстрактний геометризований поділ кінострічки мерехтливими лініями, що складаються в силует і профіль чийогось обличчя. Так буває, коли "кіно закінчилось", а стрічка крутиться, біжать хвильки й риски, але не виводять із німого заціпеніння, як багато разів бачені кадри із запитанням "за що?".

Знаменита "Герніка" П.Пікассо, яка стала метафоричним узагальненням жахів війни, нині постала перед багатьма містами і населеними пунктами України насправді. Але все-таки вирішальною є цивілізація любові, яка обов'язково залікує рани, нанесені війною.