Картини Олександра Сердюка можна назвати терміном, досить популярним нині – «неспішне мистецтво». У наш час, складний, напружений, тривожний, вони випромінюють настрій елегії, задумливої споглядальності, якоїсь народно-ментальної медитації. Звичні пейзажі Слобожанщини, національні святині України – Чигирин, Кам`янець-Подільський автор насичує відчуттям минулого, його історичних реалій, які проглядають крізь «живе життя» зображеного.
Просторово-панорамні краєвиди вражають настроєм епічного спокою, величі земної далечини, плавного перебігу складових пейзажу, практично завжди вони безлюдні, але її присутність завжди відчутна – в охайних будинках, що випромінюють тепло людської оселі, обжитій і обробленій землі. Сезонні пристрасті, скоріше, Олександр віддає осені і зимі – слобожанській, з частими відлигами, заметілями, сльотою, що надає особливої живописності деревам і світло повітряному середовищу, надає їм вигляду справжніх живописних перлин, попри звичайність і буденність зображуваного.