Коли гримлять гармати, музи не мовчать. Олег Лазаренко
Мистецький щоденник війни
Цей проект продовжує портретна серія харків’ян роботи живописця і дизайнера, заслуженого художника України Олега Лазаренка. Різні за віком і характером, професійною діяльністю, життєвим досвідом, з точки зору нинішніх воєнних дій в Україні два портрети викликають особливе щемке болюче відчуття дітей війни: дев’яностодев’ятирічної прабабусі і чотирьохрічної правнучки, матір дружини Олега і його внучка. Вони навіть і гадки не мали, що доведеться їм пережити прабабусі знову, а дитині вперше. У портреті старенької Олег не приховує вікових особливостей: пооране зморшками обличчя випромінює життєву мудрість і доброзичливу посмішку. Не випадково багато майстрів світової образотворчості звертались саме до зображення літніх людей і дітей, де зустрічаються, за відомим виразом, ранок і вечір життя.
Саме ясне і погідне звучання пізнання життя, його відкриття, бачимо у портреті маленької внучки художника: запитальному поглядові, схиленій до співрозмовника голівці, усвідомленні того, що її люблять і пестять. В обох портретах відчутно і особисте ставлення майстра до рідних йому людей: шаноблива повага до матері дружини і безмежна любов до маленької людини, про що стверджує життєва сентенція – перша внучка як перша дитинка.
В інших портретах пан Лазаренко пише близьких йому по духу і творчості людей, з багатьма з них його пов’язують багаторічні людські взаємини. Це колекціонер, меценат, лікар, взагалі багатогранна творча особистість Олександр Плотников. Нині він допомагає нам коригувати свій психоемоційний стан, а його проникливий всерозуміючий погляд, спрямований на глядача, вселяє адекватне розуміння ситуації, її прийняття і подолання. Відомий у Харкові та за його межами науковець, викладач, поет Сергій Шелковий запитально вглядається і в оточуючий простір, і в себе, подумки римуючи ще тільки йому відомі рядки. В портреті волонтера художник підкреслює готовність людини до виконання обраної ним життєвої і громадянської місії, що втілено у мужньому, без показної бравади виразові обличчя, строго затиснутих устах.
Невтомимий експериментатор у царині власної авторської манери від так званого мозаїчного живопису до реалістичного, нині Олег використовує довгий хвилястий мазок з райдужною фактурою набраних фарб, що створює враження пружної самоцвітної палітри портретних зображень і фону, прозорих і водночас яскравих кольорів. Всі портретні зображення здебільшого погрудні, їх написано на рівному пульсуючому і вібруючому фоні. Винятком є композиційний портрет «Мої обереги» з промовистими символами – вишиванкою та іконами. Олег Лазаренко написав портретну галерею харків’ян, справжніх громадян свого міста, які не кинули його в тяжкий час і залишились не просто пересидіти, а допомогти тим, хто цього потребує. Волонтер зі Львова допомагає дітям і дорослим, що переховуються в метро, зняти психологічний стрес, чому сприяють і передані Олегом картини із зображенням апостолів і квіткових натюрмортів. За відомим виразом, чужина, якою б привітною вона не була, загострює почуття любові до батьківщини. Харків’яни довели це багатьма прикладами бойового і цивільного захисту, готовністю повернутися в своє місто зараз і якомога швидше.
