Гайрат Байматов – унікальна постать у контексті мистецького життя України. Чудовий колорист, наділений декоративно-орнаментальним даром, успадкованим на своїй батьківщині в Узбекистані, інтелектуал, блискучий оповідач, філософ. Цей неповний перелік багатогранних рис його непересічної особистості доповнено глибокими знаннями цивілізаційних основ існування людської спільноти, певних передбачень її розвитку і подій. Роботи, про які піде мова написано задовго до нинішніх подій в Україні, але біблійну пересторогу «не питай, по кому подзвін—він по тобі», відчутно у кожній роботі.
Дійсно, його авторська манера поєднує особливості національної традиції живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Це світ зображуваних художніх предметів – по-східному пряних, густо насіяних, як в антикварній крамниці, де не потрібно відчуття простору і часу. Орнаментально-декоративна тема, виступає як важлива частина національно-романтичного буття, де органічно розкрито фізично чуттєвий аспект того чи іншого регіону. Із цих декоративних узорів народжуються нові поетичні простори, часто з трагічним і драматичним підтекстом.
Роботи Гайрата Байматова: «Сирійський хрест» (2012), «Розколотий гранат» (2015), «Гра в ножички» (2016)
Їх присвячено війні в Югославії і Сирії, яка тліє і вибухає міжетнічними і релігійними конфліктами вже багато років. Цей період початку глобальних тектонічних змін світового порядку нині розбурхано повномасштабною війною в Україні і подіями на Близькому Сході. Ключовою метафорою і філософським узагальненням можна вважати роботи «Сирійський хрест» (2012) і «Розколотий гранат» (2015). Одна з семи рослин «Божого саду», Біблії, нині стає знаковим символом трагедії, перебіг яких стає невідворотним – як відкрита скриня Пандори.
«Розколотий гранат» викликає алюзії, пов’язані з містом Алеппо в Сирії періоду його бомбардувань: одну частину міста повністю розбито, а в інший працюють кафе, люди відпочивають в нічних клубах, працюють магазини. І так, на жаль, буває завжди під час будь-якої війни.
«Сирійський хрест» постає як надзвичайно насичена деталями, потужна і водночас досить хистка конструкція, де проглядає історія цього регіону, де люди досі спілкуються арамейською мовою, якою говорив Ісус, живуть у не набагато кращих оселях, і їх спосіб життя не надто змінився з часу давніх християн.
Гайрату пощастило відвідати цю давню землю, побачити її святині, почути арамейську мову ще до війни у Сирії. Ці незабутні особисті враження посилили емоційну напругу його творів, надали їм вселенського звучання. Дійсно, в них є багато пророчих моментів, що стали актуальними для України та світу за останні два роки. Образ глобального світу в образному баченні художника, поєднує різні складові: вікові традиції і новітні технології, різні етноси та їх мову і культуру. У свої роботи, яскраві і барвисті, художник орнаментально «вплітає» узагальнені метафори як своєрідні цитати із політичних і воєнних подій, традиційного побуту різних народів, хаосу, що виникає на уламках давніх цивілізацій, сусідства страшенних злиднів і високих технологій.
І Югославія, і Сирія – місця де тісно переплелась християнська і мусульманська віра, храми і мечеті, чия цивілізація проросла на могутньому античному цивілізаційному фундаменті і почасти спільному просторі.
Це співіснування, яке до певних обставин може бути мирним і добросусідським, раптом вибухає чорно-білим протистоянням, як у роботі «Боротьба» (1997), де кожен відстоює правоту свого Бога, хоча насправді Господь один - єдиний для усіх. Але хтось розпалює цю ворожнечу, і тому зовсім іншим змістом нині сповнено у нашому сприйнятті підліткову «Гру в ножички», яка в політиці переходить в дорослу «Гру в піддавки».
Але не можна забувати, як вважає сам художник, що вся наша сучасність - з минулого, зв’язок культур сплетено у часі і просторі, як клубок глобальної культури, а особливості і відмінності складають неабияку цінність. Все уже було і все іще буде. А дзвін може бити і на сполох, і лунати веселими переливами на світле свято воскресіння до життя.