Зарянко Сергій Костянтинович. Жіночий портрет. 1863

• Теги: 2023, експонат місяця

Художник білоруського походження Сергій Зарянко (Сяргей Заранка) у російському мистецтві ХІХ століття належить до портретистів першого кола. За численними захопливими відгуками сучасників його вважали генієм рівня славетного живописця Ван Дейка (1599-1641). Високий статус митця визначено, перш за все, рівнем його професійної майстерності, але, не без того, що в числі активних замовників портретів були члени імператорської фамілії. 

Зарянко походив з родини, у певному сенсі унікальної. Він і троє його братів отримали вищу художню освіту. При тому, Сергій Костянтинович (1818-1870) і Микола Костянтинович (1934-1862) мали звання академіків живопису. 

Жіночий портрет з колекції Харківського художнього музею слід характеризувати за тими позиціям, які декларував сам художник: «Живопис може передавати лише зовнішню форму людини, а також всього існуючого у світі: вона може зробити лише зовнішню копію людини і всього видимого. Але, якщо ця копія буде передана буквально вірно, то у ній, попри подібність, буде міститися той же дух, те ж життя, та ж душа, котрі містяться у оригіналі…». Тобто свою увагу і хист Зарянко концентрував на передачі схожості зображення на полотні із живим оригіналом. Портрет не залишає байдужим ані пересічних глядачів, ані тонких поціновувачів живопису. Класичний овал композиції, убрання моделі, за виразними деталями якого можна досліджувати подробиці і примхи тогочасної жіночої моди, виявляють урочистість зупиненого художником моменту. Берта з чорного мережева шантільї, цупкість золотавої розшитої парчі сукні, ювелірні прикраси – все демонструє фінансові статки смуглястої красуні із заквітчаною шипшиною голівкою. Професійність виконання цієї роботи достойна щирої поваги. Делікатність світло-тіньових переходів, що моделюють об’єми обличчя, оголених рамен і рук створюють відчуття ілюзорності форм і фактур будь-якої складності. Цю якість живописної манери Зарянка відзначив Тарас Шевченко. Як сучасник і побратим за фахом, у своїй повісті «Музикант» він зауважив «…справжній аматор та знавець подивиться та лише головою похитає та відійде, зітхнувши, до портретів Зарянка милуватися на герби з докладністю намальовані на ґудзиках…» Зрозуміла фахівцям теза виявляє розбіжності між близькими Шевченкові романтичними тенденціями і класицистичними традиціями, що уособлював своєю портретною творчістю Зарянко. 

Як педагог Сергій Зарянко переймався процесом формуванням високого рівня художньої підготовки молодих митців. Він перебудував систему викладання у Московському училищі живопису, ліплення і архітектури, віддаючи перевагу натурі перед традиційними гіпсами та естампами. Художник не замикався у шкарлупі своєї майстерності, а, судячи з того, що виховав плеяду яскравих митців (В.Пєров, В.Пукирев, М.Неврев, І.Прянишников, Л.Жодейко, брати В. і К.Маковські, В.Шервуд, В.Следзінський), щедро ділився таємницями живописної науки. Про це свідчить і методична викладка професора «Записки з предмету малювання» (1858). 

Жіночий портрет роботи Сергія Зарянка з харківської колекції у ряді джерел персоніфіковано, як портрет княгині К.Абаза. Питання належності портретованої до цієї відомої родини (в тому числі, і у харківській еліті) наразі знаходиться у процесі дослідження. Однак, портрет, безсумнівно, є підтвердженням високого реноме художника, як одного із самих технічних (якщо не самого технічного) митця свого часу, що великою працею здобув високий авторитет у інтелектуальному середовищі суспільства. 

 Наталя Титаренко, мистецтвознавиця