Нарбут Георгій Іванович. Еней і його військо. 1919

• Теги: 2023, експонат місяця

Георгій Нарбут – це унікальна постать у національній культурі. Харківський художній музей володіє значною частиною творчого доробку майстра, що обчислюється без малого двома сотнями одиниць збереження. Половину з них складає оригінальна графіка. Навіть побіжний перегляд цих творів повною мірою формує уявлення про широке поле творчих інтересів митця і його неймовірну працездатність. Він є автором численної графіки в проявах різноманітних її жанрів – від книжкової ілюстрацій до вишуканого оздоблення періодичних видань. Особистість з чітко визначеною громадською позицією, Нарбут свідомо прийняв виклики національно-визвольних змагань 1917-1921 років і спрямував свою працю художника на утвердження Української Держави. Саме Георгію Нарбуту належать ескізи перших грошових знаків, проєкту герба і печатки УНР (1917-1919). Як один із засновників Української академії мистецтв (18 грудня 1917 року) і ректор цього першого українського мистецького вишу (1918-1920), «він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням, українською стихією насичені і всі його твори, і формальне джерело його генія», – підкреслювали дослідники творчості Нарбута. Відповідність цій характеристиці доводить аркуш «Енеїда» – перший і єдиний з нездійсненої серії ілюстрацій Нарбута до славнозвісної поеми Івана Котляревського, яка була блискучою вільною інтерпретацією однойменного твору класика римської літератури античної доби Вергілія. 

Композицію аркуша побудовано за аналогією масових сцен, що бачимо у старовинних гравюрах (дивись гравюру Щирського «Київські студенти». 1690-ті рр.). Нарбут, з дитинства закоханий у магію ілюстрацій стародруків, не лише уважно дослідив, але вдало використав прийом передачі згуртованості групи чоловіків навкруги свого ватажка. Художник докладно опрацьовує постаті першого ряду, а також малюнок голів чоловіків дальнього плану. Здіймаючись над першою ланкою, вони щільно заповнюють собою простір аркуша і створюють відчуття численних рядів війська. За літературним текстом відомо, що в поемі Котляревського українські козаки стають уособленням античних героїв – троянців. Нарбут візуалізує літературі образи настільки переконливо, що не виникає сумніву у тому, що «троянці» вигляділи саме такими смуглявими і чорнявими, як і українські козаки. Відтворюючи лінію фантасмагорій Котляревського, Нарбут поглиблює зовнішні ознаки належності героїв до знайомої глядачу етнічної групи. І робить це геть оригінально. Обличчя воїнів з характерними дугами брів, довгими вусами, чубами-оселедцями викликають пряму аналогію з образом славнозвісного героя українського фольклору, козака-бандуриста за прізвиськом Мамай. Слід визначити, що саме в часи, коли Нарбут працює над ілюстрацією «Еней», в українському інтелектуальному суспільстві спостерігається інтерес до народних картин із зображенням козака-бандуриста. Тому майстер за логікою зростаючої популярності героя вживлює в текст своєї ілюстрації цей характерний і вже достатньо знайомий глядачу типаж. Ракурс чоловічих постатей, розвернутих в бік ватажка Енея, нахил їх голів, зовнішня подібність облич і спрямування поглядів, що акцентовано променями білків очей, чіткий ритм покладених на плечі «троянців» мушкетів – все це створює відчуття єдності, злагодженості, передає лицарський дух Енеєва війська.

Звичайно, що особлива увага автора належить головному герою – Енею, постать якого акцентує композиційно-смисловий центр ілюстрації. Фронтальний ракурс зображення молодого воїна нагадує постать Дмитра Солунського зі славнозвісної мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря (унікальні мозаїки цієї пам’ятки архітектури Києва ХІІ століття було викрадено більшовиками і вивезено до московії). Образ Енея, відповідно задуму автора, вочевидь, мав сприйматися славним анікітом (непереможним) і тим подібним до героя християнської історії. На Енеї характерне для середньовічного воїна облачення, а саме панцир – кольчуга як на Дмитрі Солунському і коротке вбрання, яке відкриває стрункі ноги у чепурних ногавицях. Однак, під кольчугою Енея бачимо жупан з розкішним бароковим орнаментом, що відразу перемикає глядача на іншу епоху – часи слави козацької. Холодні кольори жупану є символічними, бо ця форма верхньої одежі козацької старшини була переважно синіх відтінків. Квітковий узор тканини викликає зорові алюзії з українською парсуною, ктиторськими портретами шляхти (див. портрет Данили Єфремова з Національного музею у Києві). Пояс нарбутівського Енея містить ознаки автентичності відповідно до тих поясів, що закарбовані невідомими малярами на портретах знаних персон української історії (дивись портрети державного діяча доби Гетьманщини Івана Забіли у Національному музеї або портрет Григорія Галагана у Історико-краєзнавчому музеї рідної для Нарбута Чернігівщини). На плечах Енея розкішна кирея кармінного кольору. Цей широкий плащ на зразок мантії визначає статус володаря, тому бачимо його лише на ватажкові козаків-«троянців». Колір і форму кріплень киреї художник, безумовно, «підглядів» на гетьманських портретах (дивись портрет гетьмана Павла Полуботка з колекції Національного музею в Києві).

Зображення Енея і його військовиків в ілюстрації Нарбута наче підтверджує відомий вислів австрійського посла Еріха Лясота (1594) про те, що «козаки люблять гарно одягатися». В убранні представників війська Енея бачимо пишні шаровари, квітчастий кунтуш, каптан польського крою з нашитими на грудях срібними застібками. На головах – різнобарвні головні убори, серед яких хутряні шапки, кобури з червоного сукна і хутряною облямою, кобур із розрізаною околицею (на подобу гетьманського), кабардинки, оздоблені галунами, і навіть чалма. Голову ж Енея вінчає золотий шолом з бучним червоним плюмажем. Профіль ватажка наче «зійшов» з малюнку грецького кілика, що навертає глядача до античних праобразів оригінального тексту Вергілія. 

Концентруючи увагу на дійових особах поеми, художник в загальних рисах окреслює місце події. Обрані художником елементи ландшафту скеровані позначити хоча і стислу, але важливу інформацію. Так, тему зруйнованої Трої Нарбут позначив через уламок величної капітелі іонічного ордеру та залишки арки, крізь яку проглядає силует вітряка. 

У мистецтвознавчому аналізі ілюстрації «Еней» фахівці неодмінно визначають її високі живописні якості. Гармонії живописної палітри аркуша досягнуто завдяки чередуванням великих плям локального кольору і м’яких відтінків орнаментованих площин, що підтверджує обізнаність автора ілюстрації у питаннях колористики, глибоке осмислення досвіду майстрів-іконописців. Важливу роль у процесі гармонізації загального колірного рішення аркуша відіграють і холодні тони небесного простору, розбіленого перлинними відтінками хмар, і золотаво-охристі переливи поземі. 

Достатньо навіть побіжного погляду фахівця на цей вишуканий витвір мистецтва Георгія Нарбута, щоб визначити величезний обсяг національних історико-культурних джерел, що було блискуче-оригінально інтерпретовано автором. В образно-стилістичному рішенні аркушу «Еней» відчутно велич героїв монументальних розписів українських храмів ХІІ століття і виважене раціо старовинної гравюри, ґречність портретів козацької старшини ХVІІ століття, вітальна енергія барокової ікони і, звичайно ж, дотепність народної картини. «Еней» Георгія Нарбута – це енциклопедія українського мистецтва в його постійній еволюції історичних епох. Художник чітко окреслив у цьому знаковому творі символи культурного коду української нації.

«Нарбут нас графічно «українізував» – написав один із перших дослідників спадку майстра, його послідовник художник Павло Ковжун, – українська графіка Нарбута рішучо одмежувала нас від чужих графічних впливів, виробила смак і оцінку та точніше означення того, що ми називаємо сучасною українською графікою. Це ж Нарбут увів нам українську графіку в наш портфель через український банкнот, Нарбут рушив нам лист українською поштовою маркою, Нарбут спиняв наше око на українських друках і книжках, відштовхуючи нас від усього чужого, денаціоналізуючого». В цій ємкий характеристиці – гідна оцінка внеску Нарбута в процес відродження глибинних ознак української образотворчості. Здавалось, її самобутність було знівельовано і надійно поховано московською імперською політикою через утиски, заборони і нищення. Але коріння національної ідентичності силою таланту Георгя Нарбута, для якого доля одміряла лише 34 роки земного життя, могутньо проросло у новітнє мистецтво України.