Малявін Пилип Андрійович. Портрет Павла Харитоненка з сином. 1911

• Теги: 2023, експонат місяця

На зламі ХІХ і ХХ століть у образотворчому мистецтві російської імперії відбуваються відчутні зміни. Живописна мова художників збагачується численними авторськими знахідками не лише у виборі сюжету і героїв. У композиційній організації і формальній структурі картини все більш важливим стає співвідношення зображених об’єктів і тих почуттів, які народжували ці зображення. Класична манера накладання фарби на полотно цікавили художників переважно на етапі професійної художньої підготовки. Але у подальшій праці майстри воліли знайти свій неповторний живописний почерк. Спадщина художників цієї доби переконливо свідчить про пошуки свого власного способу образного висловлення. Яскравим прикладом цього процесу є еволюція творчості Пилипа Малявіна: від іконописної його практики у Афонському монастирі Греції, через майстерню Іллі Рєпіна в Петербурзькій академії мистецтв до експресіоністичного живопису. 

Постанова у художньому творі так званої «надзадачі» вимагала від його автора вдосконалювання класичних прийомів живопису, але значною мірою стимулювала пошуки нових способів образотворчості. Саме в цій парадигмі предстає твір Пилипа Малявіна «Портрет П.І.Харитоненка із сином». 

Для характеристики персон художник влучно використовує прийом контрасту: постать батька, Павла Івановича Харитоненка, безумовно, домінує в цій парі, своїми масштабами наче пригнічуючи постать сина. Незважаючи на те, що статуру Харитоненка-сина висунуто художником на перший план, ми розуміємо – нащадку ніколи не досягнути тієї впевненості, яку «випромінює» батьківська фігура. На її тлі юнак виглядає заслабким фізично і морально. В психологічній характеристиці Іван Павлович, Харитоненко-молодший, сприймається людиною тонкої душевної організації. Елегантна європейська зовнішність юнака контрастує з брутальністю, що проступає у манерах (зверхність погляду, закладена в кишеню рука) і зовнішності батька. Різницю між чоловіками художник підкреслює і тим, як «розпоряджається» поглядами зображених: направлений просто на глядача погляд-виклик Харитоненка-батька і відведений в простір погляд сина.

Хоча риси батька і сина, безумовно, персоніфіковано, очевидною є родинна схожість, яку художник майстерно виявляє в обличчях (високе чоло, виразна надбрівна лінія, форма і колір очей, малюнок вуст, тяжке підборіддя), написані вони наче схематично, без ретельних прописок. З того зрозуміло, що художник не ставив за мету написати родинний портрет «на згадку нащадкам». З цим завданням на початку ХХ століття блискуче вправлялась фотографія (до речі, в архівах родини зберігся і парний фотографічний портрет батька і сина). Очевидною є надзадача, яку ставив перед собою автор, підбираючи під неї відповідні живописні засоби. В портреті Малявін показав минуле і майбутнє не лише конкретної родини, але драму поколінь і часу.

Історія родини Харитоненків має глибоке українське коріння, яке уособили постаті прадіда, слобожанського чумака Герасима Харитоненка і діда Івана, доброчинність якого матеріалізовано у родовому осередку Харитоненків, місті Суми. Життя і діяльність Павла Івановича (1853-1914), як представника потужної галузі цукроваріння з новітніми технологіями, інноваційними устаткуваннями, селекційними заходами, що дозволили перетворити примітивні сахарні (описані свого часу І.С.Нечуй-Левицьким) на сучасні виробництва (читаємо твори М.Коцюбинського), є характерним прикладом перетікання національної промислової еліти і її капіталу, заробленого на українських землях (як, наприклад, завод Харитоненка в селі Пархомівка Краснокутського району Харківщини) в бездонний промислово-фінансовий котел російської імперії. Павло Іванович з родиною (дружина, три доньки і син) мав помешкання у Москві (в московському будинку Харитоненків на Софійській набережній №14 тепер знаходиться посольство Великобританії). В житті освіченого буржуа-капіталіста, окрім модернізації базових підприємств, значне місце займали доброчинність (будівництво світських і культових закладів у Сумах), колекціонування (колекція Харитоненка налічувала понад сотню творів, 26 з яких наразі опікується Харківський художній музей), меценатство. Останній род діяльності приваблював до родини Харитоненків діячів мистецтва і, перш за все, художників, у тому числі і Пилипа Малявіна, автора портрета, на якому наразі зосереджена наша увага. 

Особливо красномовним у картині сприймається її тло – холодне, зловісно-напружене, з тривожними спалахами. Художник і кольором, і фактурним (рельєфним) письмом підкреслює його самостійне значення. Фон, що пророцьки написав художник, сприймається роковим не лише для героїв полотна, він уособлює цілу епоху війн і соціальних зворушень, у вогні якої загинули не лише окремі люди і родини (син Павла Харитоненка, Іван Павлович, що його зображено на портреті, покінчив життя самогубством 1927 року у Мюнхені), але й цілі країни.

Наталя Титаренко, мистецтвознавиця