Крамський Іван Миколайович. Портрет дружини Софії Миколаївни Крамської. 1865

• Теги: 2023, експонат місяця

З іменем художника Івана Крамського (1837-1887) пов’язано ряд знакових подій, що відбувалися в царині російського образотворчого мистецтва ІІ половини ХІХ століття. «Бунт чотирнадцяти» (1863), Артіль художників (1865-1871), Товариство пересувних художніх виставок (1870-1887), до яких Крамський мав пряме відношення як організатор і учасник, суттєво демократизували культурний процес в імперії. Належність митця до явищ, що формували «стиль епохи», створило йому ореол безкомпромісного служителя високим естетичним ідеалам. З тим, за громадською роботою і великою родиною (подружжя Крамських «піднімало» чотирьох дітей) художник відчував себе жертвою власної відповідальності. «Я хочу рік мистецького життя!» – мріяв той, кого вважали найзатребуванішим портретистом Північної столиці і який створив понад 400 портретів своїх сучасників!

Так, Іван Крамський був дійсно знаним портретистом і одним з тих, хто поставив на службу живопису технічний прогрес, активно використовуючи у своєму мистецтві досягнення фотографії. І в образотворче мистецтво він прийшов через фотографію, бо з 16 юних років наводив ретуш олівцем, підмальовував аквареллю і соусом спочатку фотопортрети харківського фотографа Якова Данилевського. В Пітері, де він опинився 1853 року, виконував те саме в майстерні Івана Олександрівського, а 1857, вже учнем Петербурзької академії мистецтв – у «Дагеротипному закладі художника Данєра». Того самого Данєра, в ательє якого 1859 року було зроблено знімок Тараса Шевченка в оточенні товаришів і з якого 1871 року Крамський написав христоматійний портрет Кобзаря. Відтоді і на все життя найулюбленішою технікою Крамського були «мокрий соус», італійський олівець і білила, що у поєднанні імітували фотографію. Зразок саме такої роботи представляє графічний портрет дружини Крамського, Софії Миколаївни, що зберігається у харківській колекції. Родина художника, сини Анатолій, Микола, Сергій і улюблениця – донечка Софія (яка, до речі, успадкувала талант батька-художника) були героями сімейної портретної галереї. Але головне місце в ній посіла дружина художника. Якщо за використанням специфічної мішаної техніки портрет Софії Миколаївни мав би нагадувати фотознімок, то сам принцип образотворчості відрізняє його від результату механічного об’єктиву. Художника хвилює не зупинений момент, а саме відчуття плинності часу, в якому перебуває його улюблена модель. Композиція вільно розташованої постаті, нахил голови, безпосередність, позбавлення навіть натяків на позування, що передусім кидається в очі, споріднює зображення з начерком. Але ретельність опрацювання форми, прийоми передачі наче ледь тремтячих повік виказує, що це зразок високого пластичного мистецтва. Надзвичайна простота молодого обличчя з високим чолом, оздобленим м’яким темним волоссям короткої зачіски, ніс класичних пропорцій, ніжний овал щоки, майже дитяча припухлість вуст виявляє природну вроду молодої жінки. Фізичну і моральну чистоту образу підкреслює гладка фактура і здоровий відтінок молодої шкіри, свіжість якої виявлено кількома доречними полисками, що моделюють об’єм делікатної форми. Погрудне зображення дає змогу роздивитися скромний двобортний жакет з елегантною брошкою на лацкані і на вигляд скромні сережки.

Суворі стражі чужої моралі у свій час обговорювали поспішний шлюб перспективного випускника АМ із дівицею Софією Прохоровою. З часом навіть ті «злі язики» визнали позитивний результат нестандартного за вимірами того часу шлюбу. Як показала історія, взаємоповага, взаємопіклування, взаєморозуміння зберігалися між подружжям всі роки їх сумісного життя.

Графічний портрет Софії Миколаївни переконливо демонструє виняткові здібності Крамського, як блискучого портретиста, хоча сам художник зізнавався, що «я став портретистом за потребою…» 

Р.S.

Івана Крамського, здавалось, навіки залічено до російського мистецтва. Але він належить до тих відомих митців, на прикладі яких треба вчитися відстоювати нашу історію. Необхідно виявити і підкреслити українські аспекти творчості цього видатного митця.

Народився майбутній художник у козацький слободі Нова сотня на околицях міста Острогозька, що за часи Гетманщини належало до територій Східної Слобожанщини. З ліквідацією козацького уряду (1765) місто відійшло до Воронезької губернії, але за переписом 1897 року в цьому регіоні проживало за 90% українців! Важливим аргументом на користь української належності митця виступає його прізвище. Судячи з нього, предки художника займались торгівлею, крамарювали. Як ім’я Крамський змінилося на Крамской (так само як і Ріпін на Рєпін) охочі дізнаються з української літератури, бо наша історія в нашій літературі!

Наталя Титаренко, мистецтвознавиця