Іванова (Раєвська-Іванова) Марія Дмитрівна. Дівчина біля хати. 1868

• Теги: 2023, експонат місяця

Особистість художниці М.Д. Раєвської-Іванової (1840-1912), її подвижницька діяльність на ниві становлення української художньої освіти важко переоцінити. Заходи вшанування пам’яті видатної землячки, уродженки села Гаврилівка (нині Барвінківський район Харківщини), засновниці в Харкові приватної малювальної школи (1869) привернули увагу суспільства до її творчого доробку. Відомо, що художню науку Марія Дмитрівна опановувала у Дрездені. Але збереглися лише поодинокі її твори. Невелике полотно «Дівчина біля хати» було придбане музеєм у 1960-ті роки. Відтоді воно зайняло місце в експозиції, уособлюючи високу професійну майстерність його авторки. З великою долею ймовірності це одна з числа тих робіт, що було подано Марією Івановою (дівоче прізвище) до Петербурзької Академії мистецтв на підтвердження фахової підготовки. 1868 року Марія Дмитрівна стала першою жінкою з дипломом художника в Російській імперії. Поступаючись можливостями реалізації свого мистецького таланту у столицях, вона обрала шлях служіння Батьківщині. Певною мірою цей безпрецедентний вчинок талановитої художниці, яка отримала широку гуманітарну освіту в університетах Мілану, Парижу і Праги, наразі сприймається як виклик особистості цілій імперській системі щодо політики культурної стагнації українського регіону, утримання його на рівні глибокої провінції. І відсутність на українських землях закладів художньої освіти є лише додатковим тому підтвердженням.

Аналізуючи твір Марії Дмитрівни, слід відзначити, що створений художницею жіночий образ не відповідає тим умовним стандартам малоросійських красунь, що були впізнавані за дівочими портретами Василя Тропініна (1776-1857) подільського періоду творчості. Він відрізняється і від тих, що завів в образотворче тематичне коло Тарас Шевченко (1814-1861). Мисткиня майже на десятиліття випередила улюбленця столичної публіки Костянтина Трутовського (1826-1893) з його заглибленням в романтизований етнографізм. ( Картина К.Трутовського «Надягають вінок» 1877 року створення, також зберігається в колекції музею). Психологічною самодостатністю героїня Раєвської-Іванової демонструє зовсім інші, дієві риси національного жіночого характеру. А в плані професійного опрацювання робота молодої художниці не поступається творам перелічених академіків. В тому, як знайдено ракурс, досягнута рівновага постаті (завдяки вдалій постанові фігури і жестів рук) відразу вгадується професійний підхід митця, що прораховує співвідношення об’єктів композиції у просторі полотна. У ледь помітному нахилі тулуба, у тому, як зображена вглядається вдалечінь з-під піднесеної «дашком» до очей долоні, відчутно внутрішній «нерв неспокою», хвилювання – обіцяння розвитку сюжету. «Повновида», з округлим, добре змодельованим світло-тінню смуглявим обличчям, з великими руками, що не знають втоми і великими ногами, що не знають взуття, дівчина у простому, з характерними елементами українських строїв убранні виглядає надзвичайно природною. Незважаючи на те, як виграшно щодо підкреслення ваб дівочої статури викладені складки сорочки і запнутого подолу спідниці, її зображення позбавлено штучності натурної постанови. Жваво і докладно окреслено простір побуту героїні, в якому поєдналося загальне (жанрова сцена збирання сіна на дальньому плані вказує на пору року) і приватне (вибілена стіна хати з помальованими червоною глиною віконницями, зворушлива сцена кішки з котеням на призьбі, віз з гарбузинням). 

Професійність виконання представленого твору є дуже важливим фактом оцінки спадку Марії Дмитрівни Раєвської-Іванової, яка вважала шляхетну мету служіння мистецтву непомірно важливішою за реалізацію власної винятковості, навіть підкріпленої очевидними непересічними здібностями. Доречним буде згадати в цьому контексті іншу Марію з полтавських Гавронців, Марію Башкірцеву (1858-1884), ореол слави якої сформували в тому числі і непомірні амбіції.

В нашій культурі жіноцтво здавна відігравало помітну роль у процесі інституалізації освіти. Тому «з позицій історичної перспективи» діяльність Марії Дмитрівни Раєвської-Іванової, а саме виборювання і підтвердження нею свого професійного статусу, наполегливість у реалізації права бути корисною суспільству ознаменувала паростки відродження на українських теренах цього унікального явища.