Ціонглінський Ян Францевич. 1858-1913. Чайна троянда. 1905

• Теги: 2024, експонат місяця

Серед картин, що знаходились у музейній експозиції до війни, полотно «Чайна троянда» завжди привертало увагу не лише  характером виконання, який вирізняв його з більшості представлених творів, але, перед усім, несподіваною авторською назвою. З тим, не пам’ятаємо, щоб у когось  із глядачів виникав подив, чому твір названо саме так, хоча зображено не троянду, а силует жінки. Так, зображена художником її голівка навіть у неспокушеного глядача завжди викликала прямі асоціації з тендітною квіткою.

Автор твору Ян Ціонглінський – художник польського походження. До Петербурзької академії мистецтв він вступив, маючи за плечима не лише початкову художню школу, але й природознавчий факультет Варшавського університету.  Походив  з тих інтелектуалів, що, будучи наділені природою надзвичайним почуттям кольору, в мистецтві живопису не «повіряли алгеброю гармонію», а відкривали її у повсякденні. Відчуваючи новітні європейські образотворчі тенденції ІІ половини ХІХ століття, Ціонглінський одним із перших у вітчизняному мистецтві оцінив емоційну силу фарб, образотворчі властивості світла і енергетику манери відтворення форми. Писав він швидко широкими, сміливими і впевненими мазками, передаючи, перш за все, враження від зображеного, що надавало підстав вважати його провідником естетики французьких імпресіоністів. Попри те, що його вважали «своїм» як російські імпресіоністи (В.Сєров, К.Коровін), так і адепти реалізму старої школи (І.Рєпін), Ціонглінський, радше, був самородком на зразок свого сучасника, шведського живописця Андреса Цорна, яким на той час захоплювалася творча молодь Петербурга. Невелика кількість фарб на палітрі, широкий діапазон тонів, лінія рисунку, яка  виявляє внутрішню енергетику природної форми, емоційне навантаження світло-тіньових контрастів, асоціативність зорових образів, що надає  їм символічного значення – всі ці характеристики модерного мистецтва порубіжної доби кін.ХХ-поч.ХХ століття ми знаходимо в полотні Ціонглінського «Чайна троянда».

Картину скомпоновано таким чином, що жіноча постать сприймається ще більш тендітною під важкими складками ранкового вбрання. Ефемерна  у ранковому сонячному промінні, її голівка на високій шиї, увінчана золотавою хмаркою розкішного волосся, трохи недбало зібраного у пучок та закріпленого на тім’і, викликає порівняння з вишуканою царицею квітів. У меланхолійно-млосному вигляді моделі, абрисі ніжного обличчя, делікатній «мушельці» рожевого вушка, осяяних сонячним промінням пасмах зачіски, що невимушено впали на скроню,  відчутно утаємниченість, яка породжує широкий простір для розвитку уяви, наче перегукуючись з рядками сонету обожнюваного художником Адама Міцкевича:

«Тебе побачив я – і вмить запаленів,

 Знайомства давнього шукаючи в незнаній,

І щічки розцвіли у відповідь рум’яні,

Як роза, що вітрець їй перса відслонив…» ( переклад М.Рильського)

Або – з музичними дивертисментами Фредеріка Шопена, які професійно награвав  Ціонглінський під час занять зі студентами Вищого художнього училища (існувало при Академії мистецтв). Професор був переконаний у тому, що саме музика сприяє відчуттю найтонших живописних відтінків. «Невловимий подих краси вартий ціни величезних зусиль, – вважав художник, віддаючи перевагу  етюду перед  опрацьованою багаточасовими сеансами композицією, – ніколи не поспішайте завершувати, а намагайтеся якомога більше побачити, якомога більше почати. Яка краса – все життя починати!» 

Твір Ціонглінського з харківської колекції є певною мірою рідкісним, бо за заповітом митця його спадщину, за нечисленними виключеннями, було  розподілено між художніми музеями Польщі. Але «Чайна троянда» стала для Харківського художнього музею саме таким щасливим винятком.

                                                                                                                                                                                                                                                            Наталя Титаренко, мистецтвознавець.