ЖИВОПИСНІ ТВОРИ НЕВІДОМИХ ХУДОЖНИКІВ У КОЛЕКЦІЇ ХАРКІВСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ
- Теги: 2025, новини, онлайн виставки
У харківській роботі (Іл.1) очевидна опрацьована часом оригінальна іконографічна схема, кожна деталь якої несе важливу інформацію. Постать козака з бандурою головує в композиції і займає місце на передньому плані таким чином, щоб ми могли уважно роздивитися героя. В обличчі з високим чолом, пружними дугами брів і виразними очами вгадуються іконописні риси. З тим, головними у його зовнішності є ознаки належності до козацького братства. Підкреслено вражаючі розміри вусів і чуба – «оселедця» на голеній голові, що зображені горизонтально, паралельно верхньому і нижньому краю полотна. Типаж нагадує автентичні портрети конкретних персон, учасників тогочасних історичних колізій, а саме Фастівського полковника Семена Палія (Іл.2), полкового судді Леонтія Свічки (Іл.3). Але особливо слід придивитися до графічного зображення славного козацького ватажка Івана Підкови (Іл.4), з яким героя картини поєднує невипадковий багатомовний атрибут – підчеплена до поясу підкова.
В убранні козака хоча і бачимо деяку чоловічу неохайність (розхристана на грудях сорочка), але через поєднання кольорів – червоних кунтуша (верхній одяг) і сап’янців (чоботи з дорогої шкіри) та зелених шаровар, строї виглядають ошатно-святково.
В картині художника ХІХ століття, що зробив список зі старовинного оригіналу відчутно живописні тенденції часу, які вплинули на розвиток образотворчої мови. В ній очевидні навички автора передання світло-повітряної перспективи. Чіткі форми постаті головного героя на першому плані прописано яскравими соковитими фарбами, видно навіть сліди пензля. Промінь світла акцентує найбільш опуклу частину обличчя чоловіка, а глибокий «затінок» овалу надає йому природного об’єму. Матеріальність постаті підкреслено складками і деталями (великі прорізі для рук на кунтуші) вбрання. На другому плані – вороний кінь – перший і найвірніший товариш козака. Контури граційного силуету тварини наче розчиняються на тлі темної зелені. Дальній план прописано світлими, розбіленими фарбами. Холодні відтінки і пом’якшені абриси рослинності берегів довершують відчуття глибини простору.
Наше уявлення про життя головного героя доповнено сценою, в який козаки готують їжу у казані над вогнищем. Цікаво, що ці дві постаті так само, як і головний герой розміщено на передньому плані композиції, але їх намальовано у зменшеному масштабі. Можливо це натяк на те, що головний герой був набагато вищим на зріст, ніж його побратими (зріст Івана Підкови, який легко міг розігнути підкову, був 2 м. 29 см.!). З тим, вочевидь, саме масштабом художник передав другорядність побутового сюжету. Такий прийом з давніх-давен використовували іконописці у т.з «житійних іконах».
Невід’ємною частиною характеру українського воїнства відзначалася схильність мужніх, безстрашних, відчайдушних і зовнішньо суворих чоловіків до гумору. Напис, залишки якого збереглися у нижній частині полотна з харківської колекції, за стилістикою нагадує текст народних вистав-вертепів, одним з героїв яких часто був славний козак-бандурист. «Хоч…на мене …и як звати ни… незнаєш коли траплялось кому в степах бувати той может призвище моє угадати бо у мене имя неодно а десять …а лях милостливим добродием називае а ти как хочь назови на все позволяю абись мене неназви крамарем…як був богат то називали и наш брат а тепер як ничого не маю то нихто мене не знае…» У тексті ми знаходимо уривки фраз, що відповідають «класичному» варіанту ( дивись у І частині допису). Інформаційне поле харківської картини складають численні об’єкти. Так, увагу концентрує зображення спису. Завдяки його діагональній лінії наш погляд спрямовано в глибину, де бачимо приставлений до дерева мушкет. Всі деталі композиції мають символічне значення. Так, дерево з міцним стовбуром і розлогим гіллям, під яким розташувався козак, безумовно, характеризує цими своїми ознаками дуб. У світовій міфології дуб уособлює глибокі родинні зв’язки (родове древо), силу й стійкість перед будь-якою небезпекою. Кінь – образ козацької волі, символ вірності братерській клятві. На гілці дуба висить волячій ріг – чергове посилання до подвигів Івана Підкови, який міг «пробити ворота волячим рогом».
Слід відзначити, що в ранніх варіантах композицій на тему «козак-бандурист» зображення одиниць всесвіту «небо – земля – вода – дерева» були умовними. Але у харківській роботі невідомий художник вже докладно описує світ, в якому козак «ходить-блукає і долі шукає». Він передає спокій природи, що «розлитий» в світлих відтінках блакиті високого, майже безхмарного неба, його відчутно в м’яких лініях пагорбів, в соковитій зелені дерев.
P.S.
До останнього часу в характеристиці твору наполегливо акцентувалася увага на миролюбності козака, що в картині візуально підкреслено не зброєю, а бандурою (кобзою) в його руках. Але настав час збагнути, що козак у всіх, відображених фантазією народних майстрів ситуаціях, завжди був озброєним шаблею, рушницею, списом. Бо він, перш за все, є воїном – захисником. За кілька століть свого існування цей образ став багатозначним символом нації, її вільнолюбного духу. І питання мілітаризації з тих давніх часів повставали однією з основ суверенної держави. В суворих реаліях протистояння черговому посяганню на українську самостійність московських ординців, образ легендарного героя набуває додаткових глибинних сенсів, стає уособленням наших мужніх воїнів–достойників, нащадків невмирущої козачої слави.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець