ХУДОЖНИКИ - ЮВІЛЯРИ
- Теги: 2026, художники ювіляри
Черговий допис програми присвячуємо роковинам від дня народження видатного українського художника Костянтина Трутовського (1826-1893).
Народився Трутовський в родині військового. Закінчив у Петербурзі Миколаївське інженерне училище (1841-1845) і Академію мистецтва (1845-1949). 1960 отримав звання академіка живопису. 1871 року художника було призначено інспектором Московського училища живопису, скульптури і архітектури (1871-1881). З 1881 і до кінця життя К.Трутовський жив і працював на хуторі Попівка Охтирського повіту (тепер Сумська область) і в батьківському маєтку у с. Яковлівка Курської губернії.
Основні твори: «Колядки на Україні» (1864), «Весільний викуп» (1881), «Кобзар над Дніпром» (1875), «В місячну ніч» (1881), «Хворий» (1883). Більшість творів зберігаються у Національному Музеї Українського Мистецтва в Києві.
1960 року у збірці літографій «Русский художественный листок» надруковано ілюстрації К.Трутовського до повістей Марка Вовчка. Художник брав участь у виданні графічної серії Л.Жемчужникова «Живописна Україна» (1861-62), створив ілюстрації до байок І.Крилова (1864), повістей М.Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1874-76), поем Т.Шевченка «Гайдамаки» (1886) і «Невільник» (1887). Кілька композицій картин К.Трутовського було використано для поштових листівок.
Право вважати Трутовського українським художником підтверджується його характерним прізвищем, фактами біографії і особливо переконливо – тематикою художньої спадщини митця. Батьківщина Трутовського, місто Курськ, у літописному реєстрі «Списку руських міст далеких і близьких» (ХІV ст.), що наразі є цінним джерелом для вивчення вітчизняної історичної географії, числилось як «київське місто», тобто таке, що належало до володінь Київських князів. І навіть за п’ять століть міграційних процесів корінні мешканці цих територій не втратили унікального стилю поведінки, способу мислення і родинно-побутових традицій. Роки дитинства майбутнього художника закарбувалися в пам’яти юнака образами села у оточенні садів, ставків, лісів і чисто вибіленої хати, яка, писав Трутовський згодом у своїй Автобіографії, «мала для мене велику принадність». Ці яскраві вражіння обумовили вибір постійного місця проживання на Курщині та Слобожанщині і джерел творчої наснаги. «Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові, – пише К.Трутовський в одному зі своїх листів, – всі тягнуться до Італії – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає художнику обмежуватись італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени…». Все своє життя Костянтин Трутовський був вірним такому переконанню. Виявилося, що в своїх картинах він презентував Україну не лише сучасному суспільству, але, прийшов час – цілому світові. Робив це художник з відповідною академіку досконалістю композиції, рисунка і живописних прийомів.
У мистецтвознавстві радянської доби соціальна тематика образотворчого мистецтва оцінювалась з позицій критичного реалізму, загальновизнаним зачинателем якого з 1840-х років став Тарас Шевченко. І хоча в творах Трутовського знаходимо риси, притаманні критичному реалізму, митця вважали таким, що ідеалізує дійсність. З тим, він мовою мистецтва доводив, що на етнічних українських землях зберігся особливий життєвий лад. І він був відмінним від побутового устрою московської деревни. В цьому не трудно переконатися, порівнюючи «види і сцени» Трутовського з викривальними сюжетами картин художників Товариства пересувних художніх виставок, які в ті ж самі 1970-ті роки означилися в культурному просторі російської імперії.
Трутовського іноді називають «Шевченко у живопису», хоча, на наш погляд, ця висока оцінка його творчості є дещо контраверсійною. Митці були знайомі. Шевченківська ідея створення візуальної енциклопедії українства «Живописна Україна» надихала Трутовського, вносила в його творчість безсумнівну тематичну певність. Все життя він працював над циклом акварелей, з яких планував скласти свій авторський «Альбом сцен українського життя».
Спираючись на етнографічні матеріали, історичні розвідки і власні спостереження, він описував життя українців. Але картини Трутовського – це не лялькові французькі пасторалі і не манірний бюргерський бідермайер. Його роботи – це майже повна візуальна ідентичність українського речового, духовного і ментального світу, з усіма тими атрибутами і подробицями, які народжувала уява глядача, коли йшлося про Україну – «земний рай» з біленькими привітними хатками, що не ховаються в пишні купи дерев, а стоять серед ставків і вишняків гордими і незалежними, як ті стрункі красуні-дівчата із заквітчаними косами і хвацькі парубки - козаки у високих шапках… І за тим характерним для нації сентименталізмом ми, безперечно, відчуваємо реалії життя українців ХІХ століття.
Костянтин Трутовський відкрив сучасникам багатогранний українській світ. Світ, який, незважаючи на постійну загрозу зникнути під плином неминучих історичних обставин (імперської політики московії, її зухвалих посягань на фізичне знищення нації), повстає у розмаїтті своїх проявів в картинах художника. І в цьому безумовна цінність його мистецтва.
P.S.
В колекції Харківського художнього музею зберігається понад два десятка живописних і графічних творів Костянтина Трутовського. Деякі з них, а саме «Надягають вінок» і «Дівчинка із сапкою» вже було представлено у рубриці «експонат місяця», інші чекають своєї черги презентації на музейній сторінці Facebook.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець