Художники-ювіляри. Володимир Спиридонович Ненадо

Володимир Спиридонович Ненадо народився 16 березня 1935 року у селі Козулька Красноярського краю в родині робітника. 1954 року закінчив Біробіджанське художньо-графічне училище, 1962 – графічний факультет Харківського художнього інституту, де навчався у відомих педагогів В.Мироненка і Г.Бондаренка. Працював викладачем у Харківському художньо-промисловому інституті (1962-1981), останні роки життя був завідувачем кафедри промислової графіки. Член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1965 року. Учасник всесоюзних, всеукраїнських і зарубіжних виставок з 1963 року. Мав персональні виставки. На Міжнародній виставці книжкового мистецтва у Лейпцигу 1967 року був нагороджений срібною медаллю. 1981 року загинув в автомобільній катастрофі. Твори зберігаються у музеях України та за кордоном.





Розквіт творчості В.С.Ненадо припадає на 1960-1970-ті роки - один із самих яскравих періодів в історії української графіки. Його художня манера сформувалась в органічному поєднанні вірності кращим традиціям реалістичної школи і сміливого новаторства, що становило живильну силу вітчизняного мистецтва цієї доби. Автор створив чимало визначних графічних серій та аркушів широкого тематичного діапазону, високої якості образного ладу зображуваних подій і технічної майстерності. Активні пошуки максимальної виразності форми і простору, філософсько-естетичної складової Ненадо проводив у галузі станкової і книжкової графіки. Художник звертався до різноманітних технік – це ліногравюра, офорт, акварель, вугіль, туш, олівець, фломастер, мішана. Етапними у творчій біографії митця стали цикл ліногравюр-ілюстрацій до роману М.Стельмаха «Кров людська-не водиця» (1962) і триптих до книги Д.Ріда «Десять днів, які вразили світ» (1963). Психологічно точне розкриття образів літературних персонажів і кульмінаційних моментів вирішено велично і монументально. Схвильоване ставлення до поезії Т.Г.Шевченка надихнуло автора на створення 1964 року серії ліногравюр за мотивами його віршів («І буде правда на землі», «Розкуються незабаром» та інші). Роботи виявили головну рису творчого обличчя Ненадо у книжковій галузі – вміння співвіднести жанр літературного твору із засобами його художнього оформлення. Виразність драматичного напруження ключових ситуацій досягнуто митцем завдяки вдало знайденим контрастним співвідношенням - прийомом, характерним для техніки ліногравюри. У своїх роботах художник часто звертався до актуальних тем радянської сучасності – публіцистична серія ліногравюр «Африка-африканцям» (1965), цикл із п’яти аркушів «В’єтнам» (1968-1969, акварель, темпера). Ненадо належав до покоління дітей, що пережили страшне лихоліття Другої світової війни. У серії офортів «Реквієм» (1968), «Сліди війни» (1976, офорт, акватинта) знайшли втілення болючі роздуми автора, причетного до трагічних подій минулого. Роботи насичено складною символікою, алегоричними зображеннями, в яких синхронізуються різні просторові і часові плани. Таке майстерне застосування різноманітних елементів збагачує образну систему своєрідними «обертонами» змістовності. В аркуші «Затемнення» (серія «Реквієм») на повну силу звучить тема високої краси страдницького материнства. Художник наполегливо працював над удосконаленням графічної мови. У триптиху «Місто» (1972) він продемонстрував значні надбання в активному використанні тонально-пластичних можливостей акватинти, комбінуючи її із технікою офорта. Особливим художнім смаком і образно-поетичною узагальненістю у передачі складних архітектурних мотивів вирізняється одна із його частин - «Ноктюрн». Про вміння естетично осмислити популярну у радянській культурі тему праці, красномовно свідчить ліногравюра «Хліб» (1963), позначена музикальністю, декоративністю штриха, артистичною віртуозністю лінійно-ритмічної композиції, залученням елементів української народної орнаментики у розкритті краси української жінки-трудівниці.