ХУДОЖНИКИ-ЮВІЛЯРИ. В.Я. ЛОЗОВИЙ

Василь Якович Лозовий народився 5 січня 1926 року на хуторі Ловейківці на Харківщині. Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами і медалями. 1952 року з відзнакою закінчив Харківське художнє училище, 1958 - Харківський художній інститут, де навчався у відомих педагогів С.Бєсєдіна, Б.Косарєва, Є.Єгорова, О.Любимського, О.Хмельницького, М.Рибальченка. З 1963 року працював у Харківському художньо-промисловому інституті (з 1992 - професор кафедри живопису). Одночасно, на громадських засадах, керував творчою школою робітничої молоді при Палаці культури Харківського електромеханічного заводу. Виховав цілу плеяду талановитих харківських митців, серед яких Л.Надєждіна, Є.Спіцевич, А.Гладкий, В.Грицюк, М.Кузнєцов та інші. Член Харківської організації Спілки художників України з 1967 року. Педагогічну і творчу діяльність митця відзначено орденом «Знак Пошани». Учасник республіканських, всесоюзних, зарубіжних виставок. Мав персональні виставки — у Харкові (1958) і в італійських містах, зокрема, Римі (1995), Сан-Венедетто (1995–96), Порто-Сан-Джорджіо (1997), Порто-Сан-Ельпідіо (1997). Твори зберігаються у музеях і приватних колекціях України та за кордоном.

Творчий шлях В.Я.Лозового, чиї роботи з підкресленим гуманістичним змістом вважаються взірцем реалістичного мистецтва харківської художньої школи, позначено невтомним пошуком свіжих пластичних рішень, яскраво забарвлених своєрідним національним колоритом. Митець успішно працював у різних жанрах станкового живопису і графіки, був талановитим рисувальником, майстерно володів технікою акварелі, сангіни, пастелі, вугілля, залишив помітний слід і в галузі книжкового оформлення (Книга Г.Семенова «Від Барселони до Прохорівки». 1967). Сюжетно-тематичні, живописні полотна автора 1960-1970-х років присвячено популярним в українському мистецтві радянських часів темам воєнного лихоліття й щасливого мирного життя та праці. Їх написано з великим епічним розмахом де втілено у розлогій драматургії правдивих образів життєвий досвід, філософські роздуми і почуття автора, який безпосередньо був дотичний до відображених подій («Вони боролися за батьківщину». 1960-1970). Портретна галерея митця вражає вправним живописним моделюванням форми, колористичною експресією, глибоким психологізмом та емоційною силою («Король Лір». 1952, «Портрет французького баритона Ренато Брусона в партії Ріголетто». 1993). У пейзажах і соковитих натюрмортах художник виявив себе чудовим пленеристом, синтезувавши основні компоненти імпресіонізму та постімпресіонізму («Весна».1980, колекція ХХМ, «Натюрморт».1995, «Конвалії і кульбаби». 1990-ті). В цих картинах він слідував точності візуального спостереження й своєму поетичному натхненню. Майстерно передані ним явища, сезонні зміни української природи, її щедрі дари підкоряються єдиному почуттю краси земного світу. Останні роки життя Лозового стали найпліднішими у його творчості. Починаючи з 1993 року, художник кожне літо проводив у Італії. Роботи цього періоду демонструють головне – уявлення митця про живопис, як нескінченний діалог з натурою. Італійські краєвиди розкривають на повну силу виразність колористичної палітри, яка збагачується складними відтінками, набуває яскравої мозаїчності й ще більшої світлоносності, притаманної живопису художника. В етюдах точно відтворено мерехтіння рефлексів, мінливі світлові коливання південного повітря, які в поєднанні з письмом широким корпусним мазком надають відчуття матеріальності в зображенні оточуючого середовища, наповнюють його пульсуючим внутрішнім життям. Велика заслуга В.Я.Лозового полягає, перш за все, в тому, що він став фактично першим гідним представником українського національного мистецтва у Європі кінця ХХ ст., де його було схвально прийнято і високо поціновано.