Художники-ювіляри. В.Г.Грицаненко
Валентин Георгійович Грицаненко народився 1 січня 1945 року у селі Мала Токмачка на Запоріжжі. 1969 закінчив режисерський факультет Харківського державного інституту культури, де залишився працювати викладачем на кафедрі історії і теорії культури, був професором кафедри культурології. Автор низки наукових досліджень мистецько-культорологічного спрямування. З живописом познайомився, вивчаючи сценографію у Дмитра Власюка. Учасник харківських творчих об’єднань «Буриме» та «Незалежна студія». Член Харківської організації Спілки дизайнерів України з 1989, Харківської організації Національної спілки художників України з 1999. Учасник всеукраїнських, обласних виставок з 1996. Мав персональні виставки: Київ (1997), Москва (1998, 2001). 2004 року нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня. Твори знаходяться в музейних і приватних колекціях у більш ніж двадцяти країнах Європи та Америки.
Мистецька діяльність В.Г.Грицаненка розвивалась у загальному руслі творчої концепції «вільної поетики», що активно впроваджувалась в український культурний простір відомою експериментаторською групою «Буриме», створеною 1990 року незалежними харківськими митцями. З часом майстер зумів виробити власну живописну манеру, знайти свій неповторний стиль. Авторський метод Грицаненка у мистецтвознавстві отримав умовну назву «м’який гіперреалізм». Художник працював у жанрі пейзажних панорам-візій, часто супроводжуючи зображення оповідями-есе. Разом із іншими учасниками «Буриме» здійснював пленерні подорожі знаковими місцями України, Криму, Ізраїлю, Сирії, Болгарії, Туреччини. Його краєвиди постають із синтезу історико-художніх асоціацій і натурних вражень. Тонке відчуття кольору і лінійного ритму слугують поетичному перетворенню реального образу природного середовища. У живописних візіях автора зливаються воєдино уява митця і роздуми філософа: включення в зображення міфологічних та біблійних мотивів, віршованих рядків, барокових каліграфічних написів ускладнюють пейзажний образ, наповнюють його глибоким символізмом («Quo vadis ?», «Добрий пастир» 2012, полотно, олія). Незважаючи на майже ювелірну філігранність у проробці деталей архітектурних ландшафтів, точну передачу особливостей рельєфу місцевості з характерною для неї рослинністю, картини Грицаненка позбавлено раціоналістичної «сухості», композиційної статичності. В його картинах є пафос вільного простору. Імпресіоністична етюдність в поєднанні з декоративною манерою письма, притаманну стилістиці модерну, створюють особливу авторську колористичну систему, яка надає живописній структурі полотен відчуття певного динамізму. Цікаві колористичні експерименти демонструє художник в українських пейзажах – досягає підкресленої інтенсивності типових земних кольорів у всіх можливих градаціях від жовто-вохристого, вогнисто-рудого, помаранчево-червоного до небесних відтінків – синього, блакитного, бузкового («Кам’янець на Поділлі. Різницька башта», «Подільська осінь. Будяки» 2007, полотно, олія). Важливим творчим здобутком майстра стала серія картин з чотирнадцяти робіт «Україна сакральна» (1997), виконана для робочих та представницьких апартаментів Президента України, в якій прекрасно відтворено стихію Слобожанського лісостепу з його особливою духовною енергетикою. Серед обраних митцем пейзажних об’єктів нашого краю одна з його найшанованіших православних святинь - Святогірська лавра, унікальна Спаська церква, що входить до складу чудового зразка садибної культури Харківщини початку ХХ ст. - архітектурного ансамблю маєтку знаменитого цукрозаводчика, мецената-підприємця П.І.Харитоненка. Своєю плідною художньою працею В.Г.Грицаненко утверджував хвилююче почуття справжньої синовньої любові до України, її природи, історїї, культури.