Художники-ювіляри. Серебрякова

Рубрика «Художники-ювіляри» представляє публікацію до 140-річчя від дня народження видатної художниці, народженої на Харківщині, Зінаїди Євгенівни Серебрякової (10.12.1884, с.Нескучне, Курська губернія (нині Харківщина) – 19.09.1967, м. Париж, Франція). Останню третину свого буремного життя мисткиня провела в еміграції, де її називали «слобожанською француженкою». У листі, адресованому доньці Тетяні вона писала: «Україна - моя батьківщина. Я завжди згадую цю чудову країну, це багатство землі, природи, фруктів… Тут нічого подібного нема,як бувало в Нескучному».

В колекції ХХМ зберігається графічний твір З.Є.Серебрякової «Портрет Галини Тесленко», харківської подруги художниці (1921, сангіна). Портрет було створено з натури. Роботі притаманна вишукана манера виконання, що слугує точній передачі пластики обличчя і розкриттю особливого, спокійного внутрішнього стану моделі, далекого від соціально-політичних потрясінь того часу.     

Зінаїда Євгеніївна Серебрякова народилась 10 грудня 1884 року у селі Нескучне на Харківщині, що на той час територіально входило до складу Курської губернії, у творчій родині Бенуа-Лансере. Батько – Є.О.Лансере (1848-1886), відомий скульптор, мати – К.М.Лансере (1850-1933), донька архітектора М.Л.Бенуа і сестра критика та художника О.М.Бенуа, архітектора і педагога Л.М.Бенуа та аквареліста А.М.Бенуа. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію у Санкт-Петербурзі, після чого протягом місяця навчалась у художній  школі княгині М.К.Тенішевої у класі Іллі Рєпіна. 1903-1905 – навчання у портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі. 1905-1906 – навчання в академії Гранд - Шомієр у Парижі. 1911 – вступила до товариства «Світ мистецтва». 1919-1920 –жила у Харкові, де працювала в археологічному музеї, виконувала замальовки експонатів. 1924 року вимушено, внаслідок складних життєвих обставин, пов’язаних із лихоліттями громадянської війни, емігрувала до Парижу, 1947 – отримує французьке громадянство. Твори художниці з великим успіхом експонувались на багатьох престижних виставках, зокрема, у Нью-Йорку (1924), у Києві, Ленінграді, Москві (1966).

 З.Є.Серебрякова працювала у галузі станкового і монументального живопису,  графіки, у жанрах  портрета, сюжетної картини, пейзажу, натюрморту. У своєму мистецтві вона була спадкоємицею родинних класичних традицій, послідовно дотримувалась принципів реалізму, збагаченого новаторськими стилістичними знахідками. Головна особливість багатогранної художньої діяльності мисткині – нерозривний зв’язок з оточуючим її життям. Важливу роль у формуванні творчого обличчя Серебрякової відіграли роки, проведені у родинному маєтку Нескучне. Неквапливе садибне життя, ментальність людини, яка виросла серед мальовничої слобожанської природи з її плавними ритмами і чистими фарбами, пильна увага до селянського побуту – все це визначило своєрідність її мистецтва, неповторність художнього почерку. Творчість Серебрякової можна умовно поділити на кілька основних тематичних циклів: портрети, серед них велика серія автопортретів, сільські пейзажі і сюжетні композиції, балетні сцени, картини періоду роботи у Франції, Марокко, Росії, а також монументальні панно. Картини художниці завжди близькі до натури, мають ліричне забарвлення і, водночас, монументальні у загальному вирішенні класичної побудови композиції, передачі форм. Поетичне, цілісне сприйняття світу авторка яскраво продемонструвала у роботах із сільськими мотивами. В них образи селян  викликають відчуття сили, бадьорості, здорової краси людей, що живуть у гармонії  з природою («Жнива» 1915, полотно, олія, «Відбілювання полотна» 1917, полотно, олія,). Пейзажі художниці віддзеркалюють найтонші і складно вловимі настрої природи, в них гостро поставлено світло-просторові завдання. Портретна галерея мисткині - це майстерно створені, з особливою свободою трактовки і безпосередністю сприйняття, образи представників її родини, зокрема, дітей, у повсякденній домашній атмосфері, друзів, знайомих. За кожною моделлю можна добре зрозуміти її характер, внутрішній стан на момент портретування («За сніданком» 1914, полотно, олія, «Картковий будиночок» 1919, полотно, олія). Роботи, переважно виконано олією і темперою, інколи пастеллю. Нелегка, багата на щасливі і трагічні події, доля Серебрякової знайшла відбиток у безлічі різноманітних автопортретів. Усі вони, незалежно від завжди точно переданого настрою портретованої, справляють враження благородної, ніжної жіночності, істинного художнього темпераменту авторки. Найкращий романтичний автопортрет «За туалетом» (1909, полотно, олія), створений у Нескучному,  по-справжньому прославив Серебрякову, зробив її  відомою у мистецьких колах. Особливе місце у спадщині майстрині належить циклу чудових пастельних балетних портретів, виконаних із бездоганним художнім смаком, в яких знайшло відображення її активне спілкування  з танцівницями. Значні досягнення мисткині простежуються у жанрі ню. Втілений у її творах ідеал жіночої краси - витончені риси облич, відкритий погляд великих очей, мила посмішка, склався внаслідок глибоких спостережень за селянками у Нескучному і сусідніх із ним хуторів («Лазня», 1913, полотно, олія). Оселившись у Франції, майстриня зосередилась на  роботі з натури, писала картини на побутові сюжети із життя парижан, твори в улюбленій техніці пастелі, присвячені темі юної дівочої  чарівності і цнотливості. Значно збагатили її творчість подорожі 1928 та 1932 років до Марокко. Картини цього періоду є свідченням великого живописного обдарування Серебрякової. Їх емоційне звучання базується на активному використанні кольору, який будує і форму, і простір. Авторка зображувала представників різних верств населення Марракеша – вуличних торговців, музикантів, солдат, студентів, тощо. Один із цікавих етапів діяльності Серебрякової – участь у створенні декоративних панно у вигляді географічних мап для будинку її бельгійського шанувальника. Слід звернути увагу і на жанр натюрморту, до якого художниця найчастіше зверталася у 1950-х роках. Картини цього напрямку сповнено відчуття життя, вони відтворюють предмети сільського побуту, написані упевненою рукою майстра.

Мистецтво З.Є.Серебрякової, незважаючи на драматичні історичні події, особисті потрясіння, завжди було і залишається зразком високого служіння ідеалам прекрасного в людині і природі.