Художники-ювіляри. Опанас Георгійович Сластьона
Рубрика «Художники-ювіляри» представляє публікацію до 170-річного ювілею Опанаса Георгійовича Сластьона (1855 – 1933) - однієї з найбільш визначних постатей української культури, чиє ім’я золотими літерами вписано в історію держави. Живописець, графік, етнограф, архітектор, музикант і педагог, який зробив вагомий внесок у різні галузі українського мистецтва.
У ХХМ зберігається цінна колекція живописних і графічних творів митця, які демонструють його високу професійну майстерність в жанрах пейзажу, портрета, історичної і побутової картини, книжкової ілюстрації. До зібрання увійшли славнозвісна картина «Проводи на Січ» (1889, полотно, олія), знаменита серія перших в історії української графіки ілюстрацій до поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки», виконаних тушшю, пером та олівцем, а також рисунки із зображенням сільських жанрових сцен, жінок і парубків у характерному українському вбранні, художника П.Д.Мартиновича в старовинному українському костюмі, безліч нарисів окремих архітектурних деталей і споруд.
Опанас Георгійович Сластьон народився 14 січня 1855 року у місті Бердянськ в родині іконописця. У 1874-1882 навчався в Петербурзькій Академії мистецтв у видатних художників і педагогів П.П.Чистякова та І.М.Крамського.
У 1887-1900 працював у Військовому міністерстві художником з проектування спорядження, одночасно писав статті з мистецтвознавства до українських періодичних видань під псевдонімом "Опішнянський гончар". У 1897-1900 роках очолював громадське об'єднання «Український клуб» у Петербурзі, який мав на меті знайомити громадськість з українською культурою та історією. У 1900-1928 працював викладачем у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М.В.Гоголя. У 1906 році належав до гурту ілюстраторів київського сатиричного журналу «Шершень», згодом працював у багатьох українських видавництвах, зокрема, в часописах «Рідний край» Олени Пчілки та «Київська старовина». Під час революційних подій 1917–1920 років Сластьон рятував художні твори з маєтків відомих українських родин - Капністів, Гоголів-Яновських, Трощинських, очолюючи комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти Миргорода. Збережені шедеври 1920 року увійшли до колекції організованого митцем Наукового і художньо-промислового музею. Сприяв організації селянської капели бандуристів, яку 1928 року було реорганізовано на Першу селянську капелу бандуристів імені Т.Г. Шевченка. Сам Сластьон був вправним виконавцем народних пісень, дум, балад, майстерно акомпанував собі на бандурі. Шанувальником музичного таланту Сластьона був І.Ю.Рєпін, який захоплювався його виконанням українських народних пісень на дружніх вечірках. Твори митця зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському державному художньому музеї та ін.
Багатогранну творчу діяльність О.Г.Сластьона було спрямовано на збереження і розвиток національного мистецтва, науки та освіти. Усе своє життя художник збирав важливі історико-етнографічні матеріали, що ставали невдовзі основою для створення живописних і графічних робіт. Невтомно мандруючи Батьківщиною, Сластьон працював над численними пейзажними живописними і графічними етюдами, робив начерки селянських типажів у характерному для певної місцевості вбранні, речей народного побуту, детально малював пам’ятки архітектури, прикметні зразки різьблення по дереву, вишивки, кераміки. Вдало знайдені своєрідні мотиви українських пейзажів, жанрових сцен, майстерно переданий колорит національних костюмів надали його живописним картинам мелодійної співзвучності народним пісням («Проводи на Січ» 1898 (зібрання ХХМ), "На жнивах" 1899, «Весна» 1904 (зібрання ХХМ). Творча манера художника формувалась під впливом мистецтва передвижників, тому із самого початку Сластьон дотримувався принципів реалістичного стилю. 1886 року художник здобув славу талановитого книжкового графіка - став першим ілюстратором поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки». В ілюстраціях автор виявив себе тонким знавцем традицій і звичаїв народу, його історії і життя. Рисунки до твору Великого Кобзаря виконано тушшю, позначено оригінальними композиційними рішеннями, вони є глибоко психологічними, різноманітні за настроєм: епічні, ліричні, чи мають трагедійне забарвлення. Самобутнім виявляється і оформлення художником народних казок («Два Діди Морози» 1907 (туш, білило, зібрання ХХМ ). Значні досягнення Сластьона у портретному жанрі демонструють рисунки із зображенням співучнів майстра по Академії мистецтв П.Д.Мартиновича, С.І.Васильківського, М.М.Хохрякова, М.С.Дубовського та інші. Особливе місце у спадку митця займають роботи, виконані в техніці акварелі. Вони привертають увагу прозорістю і свіжістю колірних сполучень («Українка», «Дівчина з Красилівки»). З великим пієтетом художник ставився до народної пісенної творчості. Він досліджував і популяризував кобзарське мистецтво. Протягом 1875 – 1928 років майстер працював над портретною галереєю кобзарів – двадцять три зображення створено автором у мішаній техніці (перо, чорна акварель, білила, олівець) з натури, або на основі попередніх замальовок, зроблених на Чернігівщині, Харківщині, Полтавщині і Київщині. Портрети захоплюють композиційною різноманітністю: профіль, анфас, поворот, три чверті, погрудні, поясні, одиночні, групові. Образи передано з великою любов’ю, правдиво. Влучно схоплено митцем індивідуальні риси, темперамент кожного портретованого, документально точно відтворено одяг кобзарів. Роботи несуть важливу наукову інформацію: авторські написи, що вказують місце народження і проживання кобзаря, його вік і репертуар. Кобзарські образи зайняли почесне місце серед кращих творів портретного жанру української графіки кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Окремо слід виділити архітектурну творчість митця. Він став одним із фундаторів новітнього стилю в архітектурі, так званого українського модерну. Найвідоміші роботи Сластьона в цій галузі – проекти земських шкіл у Лохвицькому повіті, за якими було побудовано щонайменше 53 будівлі, кредитних установ, Миргородської водолікарні (1912—1916). В них автор спирався на кращі традиції народної архітектури.