Художники-ювіляри. Михайло Степанович Ткаченко
- Теги: 2025, художники ювіляри
Рубрика «Художники-ювіляри» представляє публікацію до 165-річного ювілею Михайла Степановича Ткаченка (18.11.1860 - 02.01.1916) – видатного українського художника, майстра пейзажного живопису і мариніста.
ХХМ пишається найбільшою колекцією робіт митця, які дають уявлення про основні етапи його творчості. У нашому зібранні доробок автора широко представлено живописними і графічними українськими пейзажами, маринами, різними за технікою виконання і сюжетами, олівцевими рисунками академічного характеру, акварельними і пастельними невеличкими роботами із зображенням квітів та інших рослин. Справжньою перлиною колекції ХХМ є одне з найкращих полотен художника «Весна» (1907), написане за полтавськими враженнями.
Михайло Степанович Ткаченко народився 18 листопада 1860 року у місті Харків. Початкову художню освіту отримав у Харківському реальному училищі (педагог - Д.І.Безперчий). 1887 року закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв (педагоги - П.П.Чистяков, М.К.Клодт, М.Д.Орловський) і вирушив у пенсіонерське відрядження до Парижа, де відвідував заняття у художній студії Ф.Кормона. 1901 року його було призначено Першим живописцем Головного морського штабу Росії у Франції, але він щороку приїздив до України, де багато творчо працював. Останні два роки свого життя художник провів у рідному місті, де і помер 2 січня 1916 року. Похований у Харкові. Картини митця експонувались на багатьох виставках, зокрема, на Всесвітній виставці у Парижі (1900, Друга золота медаль), Міжнародній виставці у Льєжі (1905, Золота медаль), та багатьох інших. Ткаченко мав також персональні виставки (перша – 1898, Париж). Кавалер Ордена Почесного легіону. Твори зберігаються у музеях і приватних колекціях України та за кордоном.
Творчість М.С.Ткаченка, одного з видатних представників харківської художньої школи, формувалась у загальному контексті українського пейзажного мистецтва кінця XIX ст. – початку ХХ ст. Ранні картини художника демонструють академічну вправність, їх вирішено у кращих традиціях вітчизняного реалістичного живопису. Під час життя у Парижі його авторська манера зазнала суттєвого впливу імпресіонізму, у подальшому збагатившись елементами символізму, яскравими декоративними прийомам в дусі стилістики модерну. Більшість програмних пейзажів було створено Ткаченком на батьківщині, куди він щороку повертався влітку писати картини за мотивами природи рідної Слобожанщини, Полтавщини та інших регіонів України. Під час роботи разом із С.Васильківським, М.Беркосом над великим панно для Полтавського земства 1904 року художник написав безліч етюдів, за якими потім створив серію станкових пейзажів з характерною місцевою сільською архітектурою – мальовничими хатами, вітряками. («Червона хата», «Жовта хата», «Лубни», «Вітряки»). Образ України у роботах художника – поетичний, барвистий у колориті, сповнений любові і теплоти до людини («Весна». 1907, колекція ХХМ ). Він уважно ставився до рисунку, особливо у зображенні рослинності - ретельно прописував крони дерев, квіти, трави. Краєвидам митця притаманне розмаїття композиційних рішень, уміння передати усі нюанси світло-повітряного середовища, соковитість і глибину кольору, тонку гру колірних рефлексів. Знайомство з живописцем-мариністом О.П.Боголюбовим і його учнем М.М. Гриценком, їхня співпраця на етюдах, пробуджує у Ткаченка інтерес до морських пейзажів. Він майстерно, із захопленням пише види Атлантичного океану, Середземного і Чорного морів з їх скелястими берегами, чудово передає динаміку водної стихії. Тематика багатьох творів цього жанру визначалась службовими обов’язками на посаді Першого живописця Головного морського штабу Росії у Франції. Картини присвячено історичним морським баталіям, військовим навчанням і парадам, але в них виявився самобутній талант художника, здатність виходити за межі офіційного замовлення. Автор звертається не лише до відтворення епічних подій за участі великих військових кораблів. Із зацікавленістю він розробляє камерні мотиви, зокрема зображення човнів з прозорими, сповненими сонця вітрилами на гладкій поверхні води, що дозволяє йому розв’язувати інші пластичні завдання. Полотна вражають гармонійним поєднанням тону і вишуканістю графічної лінії форм. Відомі також монументально-декоративні роботи Ткаченка у галузі сакрального мистецтва. 1915 року він брав активну участь у реставрації фресок Святогірського монастиря.
Незважаючи на довготривале перебування за кордоном, творчість М.С.Ткаченка було тісно пов’язано із культурним життям України. Вона мала яскраво виражений національний характер і багато у чому відображала художні проблеми та особливості еволюції українського мистецтва.