Художники-ювіляри. Михайло Андрійович Рибальченко

Рибальченко Михайло Андрійович народився 7 листопада 1909 року у місті Луганськ. 1931 року закінчив Харківський художній інститут, де навчався у відомих педагогів С.Прохорова, О.Кокеля, А.Петрицького, М.Бурачека. Учасник Другої світової війни, нагороджений медалями. Працював на посаді голови правління Харківського відділення СХУ (1948-1951), голови художньої ради Харківського товариства художників (1955-1964). Був членом художньої ради художньо-виробничого комбінату Худфонда УРСР і бюро секції монументального живопису. Брав активну участь (на громадських засадах) у розробці плану монументально-художнього оформлення міста Харкова (створював проекти та ескізи). Протягом 1948-1954 викладав на кафедрі живопису і композиції  Харківського художнього інституту (з 1949 – доцент). Член НСХУ з 1938. Учасник республіканських, всесоюзних, зарубіжних виставок з 1931 року. Персональна виставка відбулась 1996 року у ХХМ. Твори зберігаються в музеях та приватних колекціях України і за кордоном.

М.А.Рибальченко - один із провідних майстрів українського монументально-декоративного мистецтва ХХ ст., автор сюжетно-тематичних картин. Свою діяльність він починав у складні і трагічні для нашої країни 1930-ті роки. У перших полотнах, присвячених подіям громадянської війни (1917-1921), темі праці шахтарів, митець заявив про себе як непересічний живописець, що впевнено стоїть на позиціях реалістичного методу, на той час панівного в усіх сферах культурного життя. Поступово майстер виробив своєрідну графічну манеру живопису з наближеним до плаката рисунком, тяжінням до монументальності і узагальненості, експресивним колоритом широкого спектру - від напружено-соковитих до ніжно-співучих тонів. Десятки найпопулярніших робіт виконано майстром разом із іншим відомим українським живописцем А.П.Любимським. Історія мистецтв знає багато прикладів співдружності художників. Цей довголітній, плідний та успішний союз залишив помітний слід в українській образотворчості. Серед значних, народжених у співпраці творів - велике, пісенне у своєму яскраво-барвистому колориті, живописне панно «Збирання врожаю» (1939) для Українського павільйону Всесоюзної сільсько-господарської виставки, низка монументальних робіт, які відображають епізоди з життя Т.Г.Шевченка (1940), зокрема, панно «Т.Г.Шевченко серед письменників-демократів» для меморіального музею Кобзаря у Каневі, панно  «Наука. Культура. Індустрія. Сільське господарство. Мистецтво» (1954) для Запорізької філармонії. Багато уваги у своїх роботах художники приділяли життю української молоді. Створений ними в картинах образ юності стрімкий, як порив вітру, пронизаний сонцем і радістю буття («В обідню перерву» 1977, полотно, олія, темпера). Зовсім іншу - стриману колірну гаму добирають митці, говорячи про незабутні дні Другої світової війни. У живописних творах, де їх друзі-однополчани стали прообразами багатьох героїв – «Дорогами війни» (1947), «Солдати» (1967), «Форсування Дніпра» (1947) характер письма більш суворіший - міцний, енергійний мазок ліпить форму, тьмяне, тривожне освітлення падає на стомлені обличчя солдат. Полотно «На світанку» (1957), написане теж на  воєнну тематику, вирішено у лірико-драматичному плані. Цікаві творчі надбання Рибальченко продемонстрував у жанрі натюрморту, до якого частіше звертався протягом 1980-х-1990-х років. Інтенсивність кольорових плям, відсутність ефектів світла і тіні,  спрощеність у передачі форм та об’ємів предметного середовища, дарів природи надає роботам цього напрямку фольклорної, декоративної виразності, робить їх спорідненими з народним мистецтвом («Тюльпани. Натюрморт. 1972, полотно, олія, зібрання ХХМ). Художня спадщина майстра налічує певну кількість етюдів із зображенням української природи – величні панорами ланів, лісів, лугів, річок, емоційно написані унікальні південні ландшафти Криму. У графічній галузі слід відзначити серію лінорізів про Т.Г.Шевченка, створених Рибальченком у співавторстві з О.П.Любимським і Б.Й.Ваксом 1964 року.