Художники-ювіляри. Інна Олександрівна Городецька

Інна Олександрівна Городецька народилась 14 грудня 1914 року у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. 1938 року закінчила Харківське художнє училище,      1947 – Харківський художній інститут, де навчалась у відомих педагогів С.М.Прохорова, О.О.Кокеля, В.І.Касіяна, Ю.Х.Садиленка. Членкиня Харківської організації СХУ з 1958 року. Жила і працювала у Харкові. Учасник обласних, республіканських і всесоюзних виставок. 1966 року відбулась персональна виставка у ХХМ. Твори знаходяться у зібранні  ХХМ. та інших музеях України.

В контексті історії української художньої культури мистецтво І.О.Городецької прозвучало оптимістично і радісно. Лейтмотивом усіх її творів стало життєствердне і поетичне світосприйняття. Мисткиня здебільшого працювала у галузі живопису, але також володіла різними графічними техніками (пастель, офорт, акватинта, автолітографія), вдало поєднувала їх в одному творі. («На птахофермі» 1957, офорт, акватинта).  На початку художньої діяльності Городецька із завзяттям працювала над сюжетно-тематичними композиціями. Вона часто зверталась до зображення спортивних подій, оспівуючи притаманні молодості стрімкість, енергійність, юнацький запал («На стадіоні» 1952, картон, олія, «Весняний крос» 1971, полотно, олія). Частими персонажами цих картин ставали діти.  Усміхнені, сповнені веселої безпосередності, вони надавали живописним композиціям особливої теплоти, вносили жартівливу ноту («Майбутні чемпіони» 1964, полотно, олія). Художниця завжди піднесено, у ліричному струмені намагалася розкрити світ різноманітних почуттів своїх сучасників. Творчий шлях мисткині було підпорядковано постійним пошукам нових образних рішень. Вона завжди прагнула ускладнювати свої роботи, навантажуючи їх епічно-філософськими роздумами. Городецька невтомно працювала над збагаченням палітри, досягаючи барвистості і насиченості кольору. Непересічне живописне обдарування художниці  з повною силою зреалізовано у пейзажах і натюрмортах. У краєвидах її захоплювала тема святковості весняного буяння природи – квітучі сади у променях лагідного сонця, яскраві веселки після рясних дощів («Після грози» 1960, полотно, олія, «Цвітіння» 1967, полотно, олія», «Веселка» 1971, полотно, олія). Авторка любила писати роботи з натури, тому цілий пласт її доробку складають етюди, в яких вона ставить непрості та цікаві світло-просторові завдання. Значну більшість цих творів пов’язано із задумами майбутніх картин. Для них притаманне живе, свіже сприйняття природи, безліч її мотивів і станів. Географія пленерів досить широка – Україна, зокрема, Харківщина, Крим, Кавказ, Урал, тощо. Кожний етюд має свою неповторну, ретельно продуману майстринею композицію, позначену темпераментною манерою письма, емоційністю колориту. Нерідко авторка досягала цілісності загального враження, що  перетворювало їх на завершені картини. В живописних натюрмортах теж, як і в пейзажах, радість життя втілено у пишному  цвітінні квітів – бузку, флоксів, тюльпанів. Творча спадщина І.О.Городецької включає  цілу низку живописних і графічних портретів, серед яких, з особливою проникливістю створено образи представників її родини («Портрет матері» 1957, папір, пастель).