Художники-ювіляри. Ігуменцев Віктор Миколайович

Ігуменцев Віктор Миколайович, заслужений художник України.

Графік, живописець, педагог.

Народився 1939 у селищі Червоний Яр Луганської області

Навчався у Харківському художньо-промисловому інституті

(тепер Харківська академія дизайну і мистецтв)

Викладав у Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури

Відійшов у вічність 2017 у Харкові

У сучасному мистецькому просторі творчість Віктора Ігуменцева ідентифікується із досягненнями української графіки. Творчі успіхи у царині класичної техніки різцевої гравюри за життя художника було відзначено широкою географічною панорамою його персональних виставок, численними фаховими дипломами і почесним званням.

Творчість – категорія філософська. Вона повною мірою відбиває світосприйняття митця. У графічно-живописних візіях Ігуменцева підсумовано непересічні здібності, якими примхлива доля нагородила непоказного, сором’язливого юнака з Луганщини, і його наполегливу багатогранну працю довжиною у середньостатистичне людське життя, і біль непоправних втрат.

  Художній метод В.Ігуменцева засновано на вивченні взаємин традиційної та новаторської складових класичної мистецької спадщини і технічних можливостей, які дають необмежений простір для сучасної адаптації оригінальних станкових форм графіки та живопису. Активний творчий пошук митця, осмислення ним національних мистецьких джерел, як духовної першооснови, вже наприкінці 1960-х років демонстрували цілісність яскравої творчої особистості, що виявилася у серії ліноризів «Українські народні пісні» ( кінець 1960-х. - початок 1970-х років) Вибір теми вже на початках сприяв формуванню якісного стрижня естетичних смаків молодого митця, позначився прийомами відтворення сучасною образотворчою мовою народно - пісенної поезії. Композиційна та формотворча концепція перших самостійних творів окреслила глибинні зв’язки з неокласичною лінією харківської графічної школи, що надалі закріпилася вдалими авторськими знахідками.

  У широкому діапазоні графічних технік Віктор Ігуменцев завжди надавав перевагу класичній гравюрі різцем. Делікатні масштаби творів обумовлені не стільки технічними особливостями і розмірами основи – мідної чи цинкової пластини, дерев’яної дошки чи пластику, скільки шанобливим ставленням до кожного сантиметру робочої площини, що вбирала цілий світ природи і почуттів, до лінії, перетвореної з інструмента обмеження форми на інструмент, що форму і створює, і вдосконалює. Високий клас майстерності визначив животворну та світлоносну силу гравюр серії “Спогади”, в якій автобіографічно розкрита тема воєнного лихоліття. Художник просто і відверто розповів про війну, яку запам’ятав трьох-чотирьох літнім хлопчиком : жінки у полі, жінки у дворі, жінки у хаті – жінки, жінки…, литки, стегна і коліна їх неосяжно високих ніг, лона, великі грубезні руки… Жіночі постаті в гравюрах серії неприродньо видовжені, але це ніяк не «стилізація під давньоруський іконопис» – такими бачив їх малюк з висоти свого малого зросту. В сюжетних композиціях відчутно безмірну довіру малечі до цих жінок – молодих і старих, рідних і чужих, що своїми тілами і руками наче сплітали навкруги нього коло-оберіг. Серію гравюр “Спогади” 1988 року було нагороджено дипломом виставки до 175-річчя Т.Г.Шевченка.
 
  В численній практиці майстра знаходили місце різноманітні види станкової та ілюстративної графіки. Тематичні серії, ілюстративні цикли, екслібриси, підготовані у виставкових форматах, наразі зберігаються в музейних та приватних збірках.

  Творчий доробок В.Ігуменцева 2000-2005 років склала серія гравюр на пластику, тематично об’єднаних сюжетами любовно-еротичної лірики видатних українських поетів ХХ століття. Образотворче коло графічного «Українського Декамерону» Віктора Ігуменцева окреслено поетичними перлинами Максима Рильського, Володимира Сосюри, Дмитра Павличка, Миколи Бажана; “радощами раю і пекла” Василя Атаманюка та “божевільномовними пісенями” Василя Бобинського – яскравих представників української літературної еліти. Художника - ілюстратора вабив пошук образотворчої відповідності сміливій відвертості літературного «авангарду» Валер`яна Поліщука і Георгія Шкурупія та відтворення «гілки із забороненим плодом» оспіваної “Оксамитовим дзвоном” поезій харків’янина Михайля Семенка, що змовк назавжди 1937 трагічно обірваним життям поета ...
 
  Останній період творчості Віктора Ігуменцева ознаменувала зміна образотворчих домінант. Композиційна та формотворча концепція графічної серії гравюр на пластику, з якої він почав третє тисячоліття, виявила для автора глибинні можливості нової образної стилістики. Саме вони «проросли» щедрими сходами на живописній ниві митця. Живопис, як сакральне «пізне кохання» розкрив його нову іпостась, ознаменувався злетом майстерності та органічно довершив творчий портрет заслуженого художника України.

 

 Твори Віктора Ігуменцева, починаючи від перших ілюстрацій, головної теми спогадів воєнного дитинства у гравюрах 1970-80років і до живописних притч початку нового тисячоліття завжди приваблювали і надалі приваблюють дивовижною безпосередністю світосприйняття підлітка - підранка, поєднаною з простою життєвою мудрістю чоловіка, яким було перейдено «довгу ниву життя». Далекі від сюжетно-тематичних подробиць тепер, на тлі трагедій, що принесла сучасна
російсько-українська війна, вони сприймаються надзвичайно актуальними, бо викликають безліч порівнянь які, безумовно, відчує кожне живе любляче серце.

 Понад ста одиниць збереження графіки, в т.ч. гравюри серії «Спогади», було подаровано автором Харківському художньому музею.