Художники-ювіляри. Мойсей Фрадкін
Фрадкін Мойсей Залманович
Графік, педагог.
Народився 1904 у місті Борзна, Чернігівської губернії
Закінчив Харківський художній інститут (1927-1929), викладачі: М.Федоров, А.Маренков, І.Падалка, В.Єрмилов
1931-1971 викладав(з перервами) у Харківському художньо-промисловому інституті (доцент з 1935)
Працював у видавництвах (1937-1941);Торговельно-промисловій палаті і Художньо- виробничих майстернях Художнього фонду УРССР у Харкові (1949-1953)
Відійшов у вічність 1974 у Харкові
.jpg)
Ім’я харківського художника Мойсея Фрадкіна, одного з провідних майстрів графіки, добре відоме в Україні. Його особистість як представника і безпосереднього учасника художнього процесу 1920-х років, цього яскравого періоду в історії українського мистецтва, не було позбавлено уваги мистецтвознавців. Але вивчення документів персонального архіву, щоразу додавало до образу нові грані. Цінні нотатки Фрадкіна з історії і теорії прикладної графіки, що тісно взаємопов’язано з його творчою і педагогічною роботою, визначили суттєвий внесок митця у формування художньо-промислової орієнтації навчального вишу міста, Харківської державної академії дизайну і мистецтв, яка тепер стала одним з найпотужніших центрів дизайнерської освіти не лише в Україні, але й на теренах всієї Східної Європи.
Фрадкін був одним з тих митців-акумуляторів, через яких сучасна харківська художня школа прийняла потужні образно-стилістичні імпульси мистецьких здобутків минулих часів, зокрема, українського авангарду 1920-х років. Мистецьку освіту Фрадкін отримав у часи радикальної перебудови художнього процесу. Метою реформи була підготовка фахівців, робота яких відповідала би вимогам нового соціального замовлення. Сумлінний студент Харківського художнього технікуму, Фрадкін на собі відчув специфіку різних педагогічних експериментів. Він згадував, що способи викладання нових предметів значно різнились від академічної системи «старої гвардії» випускників Петербурзької академії, яку на педагогічну роботу до Харкова «благословив» Ілля Рєпін. Для юнака, що мріяв навчитися передавати натуру так, як це робили художники італійського Ренесансу, були до певного часу незрозумілими зауваження представників нової викладацької еліти на кшталт «А ви що, фотограф? От у єгиптян як, бачили? Отак треба рисувати…». Принципи зображення в пам’ятках мистецтва стародавнього світу лише з часом кристалізувалися у розуміння їх образотворчої цінності. На відміну від перших формотворчих практик під керівництвом Івана Падалки, що здавались вразливому юнаку брутальними, його стилізації природних форм з часом набувають артистизму і надзвичайної легкості. Профілі облич з величезними, близько посадженими очами і нерухомими зіницями, передані гострими лініями постаті і рухи («Єврейській похорон», 1927, ліноріз), поступово втрачали різкість і геометризм, щодалі набували делікатної ошатності. З початку 1960-х у графіці Фрадкіна відчутно барокові сентенції Олексія Маренкова. Але орнаментальність площин станкових композицій та ілюстрацій, гнучка пластика ліній і виразність силуетів тварин – левів, оленів, баранців, а особливо птахів з граційно вигнутими шиями і розпущеним пір’ям неприродно-довгих хвостів, більше нагадували «уроки модерну» – терміну, що в радянські часи вимовлявся ледь не пошепки (Серії «За мотивами українських народних пісень», 1963 і «Кахлі», 1964). А згодом, коли переосмислену Фрадкіним «динаміку Єгипту» і «монументальність Візантії» було перетворено на авторські образно-стилістичні прийоми, до нього вже міцно приліпилась характеристика «формаліст». У серіях «Балагани» (1970-1972), «Пісня пісень» (1973), «Арлекін» (1974) бачимо той чітко визначений, оригінальний авторський стиль. Улюблена техніка лінорізів, майстерне опрацювання автором друкованої форми стали запорукою високого рівня якості відбитків. З графіки Мойсея Фрадкіна у візуальному мистецтві Харкова, по суті, почалася нова епоха творчого індивідуалізму, що на тлі диктату офіційного мистецтва ознаменували наближення «великих перемін».
На початку 1960-х років Фрадкіна запросили на викладацьку роботу до Харківського художньо інституту. Він знов опиняється у вирі реформаторських змін, пов’язаних з промисловою орієнтацією вишу. Тоді ж таки стали в нагоді і численні творчі завдання з композиції, формотворчості, кольорознавства конструктора Василя Єрмилова, які запам’ятались зі студентських років. На кафедрі художньо-промислової графіки і упаковки Фрадкін був першим, хто розробив власну методику викладання фахових дисциплін. Також він започаткував для майбутнього Кабінету реклами і пакування створення фондів художньо-проектної графіки, зразків матеріалів, посібників з технології. Досвід роботи на встановлюючому етапі навчального процесу Мойсей Фрадкін підсумовує у доповіді «Первые годы развития промышленной графики на Украине». У матеріалах, що ним було підготовлено для наукової конференції професорсько-викладацького складу інституту 1970 року, вперше було окреслено проблему, яка турбувала художника, а саме питання атрибуції зразків прикладної графіки. У станковій і прикладній графіці Мойсей Фрадкін завжди демонстрував надзвичайну свободу стилізації, яка збагачувала усталеність і однозначність графічного зображення. Однак, і в тому митець був переконаний, підґрунтям творчих інтерпретацій є досконале знання природної форми і професійний рисунок. «Учитесь рисовать у мастеров Ренессанса», ці слова Фрадкіна-педагога пам’ятають його численні учні.
Інтелектуальна спільнота Харкова – мистецтвознавці, музейники, художники зберігають пам'ять про Мойсея Фрадкіна, як обізнаного колекціонера і бібліофіла. В Харківському художньому музеї існує стале поняття – «експонат з фрадкінської колекції». Воно об’єднує кілька першокласних творів живопису у відділі зарубіжного мистецтва, десятки одиниць порцеляни і предметів декоративного мистецтва, сотні аркушів різножанрової графіки різних художників СРСР і біля тисячі гравюр, виконаних самим майстром. В музейній бібліотеці нерідко в руки потрапляє книга, і це переважно рідкісне видання з мистецтва, з екслібрисом «Из книг М.Фрадкина».
Діяльність справжнього художника іноді наче «розквітає» у часі. Таким нікчемним у порівнянні з його мистецтвом сприймається «лушпиння» офіціозу, державних посад та нагород, бо залишаються твори, що впізнаються серед десятків аркушів виставкових експозицій. Залишаються започатковані ним справи, що живуть і вдосконалюються у розвитку подій. Саме такою, «розквітлою», постає перед сучасникам і творчість Мойсея Фрадкіна в його ювілейну річницю.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець