Художники-ювіляри. Дмитро Іванович Безперчий
- Теги: 2025, художники ювіляри
Дмитро Іванович Безперчий народився 30 жовтня 1825 року у слободі Борисівка Курської губернії (нині Бєлгородська область, РФ), у багатодітній сім’ї підневільного іконописця, кріпака графів Шереметьєвих Івана Безперчого. 1846 року Д.І.Безперчий закінчив С.- Петербуржську АМ, де навчався у видатного художника і педагога К.П.Брюллова. Майже 54 роки свого життя митець присвятив педагогічній діяльності. Працював викладачем малювання у Ніжинському ліцеї (1846-1850), Харківському реальному училищі, харківських Другій та Третій гімназіях (1846-1850), малювальній школі М.Д. Раєвської-Іванової (1860-1870-ті), до написання статуту якої долучався у 1894 році. Д.І.Безперчий по праву вважається засновником харківської художньої школи. Серед його учнів - Г. Семирадський, С. Васильківський, П.Левченко, М.Ткаченко, В. Беклемішев, В. Татлін. У грудні 1886 року разом із своїми вихованцями брав активну участь у відкритті Харківського міського художньо-промислового музею. Твори майстра зберігаються у Харківському художньому музеї, Національному художньому музеї у Києві та Сумському обласному художньому музеї.
Розвиток творчості Д.І.Безперчого відбувався на тлі становлення і поступового зміцнення реалістичних тенденцій, нових прогресивних форм та методів роботи в українському образотворчому мистецтві, що у подальшому визначило демократичність світогляду і діяльності художника. Майстерно володіючи технікою академічного живопису і рисунка, відмінно засвоєними під час навчання у К.Брюллова, працював у різних жанрах олійними фарбами, олівцем, пастеллю темперою, тушшю, сепією, сангіною, пробував свої можливості в літографії, маючи пристрасть до прозорих, світлих тонів, захоплювався аквареллю. Віддаючи перевагу педагогічній справі, Безперчий із великим натхненням рисував і писав, займаючись цим, як правило, влітку – вільний від учительських турбот період. Жанрові картини митця, здебільшого, навіяно літературними та художніми творами Т.Г.Шевченка, який мав великий вплив на формування творчого обличчя художника. В композиції, колориті, трактуванні деяких образів цих картин добре відчутно прийоми класицистичної школи, але своїм ідейним змістом вони спрямовані на розв’язання питань, які хвилювали передове суспільство того часу. Автор правдиво розробляв характерні побутові сюжети із життя українських селян, приділяючи значну увагу внутрішньому стану своїх персонажів, поетично передаючи їх важку долю («З поля». 1859-1860, колекція ХХМ). Органічним середовищем відтворених сцен, що посилює їх емоційне звучання, є реалістичний пейзаж, позначений національною своєрідністю, мальовничістю і спостережливістю у відображенні місцевості та явищ природи. Особливе місце у доробку митця належить серії невеличких за розмірами картин з видами сільських околиць Харкова, виконаних в улюбленій автором техніці акварелі, прикметних тонкою передачею освітлення і градацій кольорів. Слід зазначити, що до жанрової тематики Безперчий прийшов через ілюстрування ще в академічні роки. Він став одним з перших ілюстраторів творів М.В.Гоголя (акварелі із зображенням персонажів поеми «Мертві душі». 1850-ті). Збереглись і начерки митця до поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки» (кін. 1840-х років, колекція ХХМ). На жаль, йому так і не вдалося здійснити цей задум. Безперчий залишив у спадок цінну портретну галерею гостропсихологічних образів, представників харківської інтелігенції, створених у кращих традиціях його вчителя К.Брюллова, зокрема, «Портрет професора Харківського університету, математика Деларю», «Портрет технолога Яцуковича» (олівець, кінець 1860-х). Ці графічні портрети демонструють точність і виразність рисунка, енергійність лінії і м’яке тушування в моделюванні форми, передачі фактури предметів. Одним з найбільших здобутків художника і кращих творів портретного жанру першої половини ХІХ ст. в українському мистецтві вважається живописний «Автопортрет» (1846, колекція ХХМ), у якому майстерно втілено концепцію органічного поєднання благородного романтичного героя з темою наполегливої творчої праці. Твір включає оповідні елементи, тому дещо нагадує портрет-картину.
Він дає можливість зрозуміти Безперчого як людину і художника. У фактурі живопису, ретельності проробки деталей, світло-тіньовому моделюванні знайшли відображення «брюлловські» художні прийоми. Роботу написано широко і вільно, успішно вирішено складні колористичні завдання. У доробку майстра представлено і жанр натюрморта – віртуозно зображені квіти у техніці легкої суцільної заливки («Букет польових і садових квітів». 1856). Протягом 1860–1890-х років Безперчий звертається до релігійного живопису - розпис церкви при Харківській малювальній школі, розписи храмів в селах Слобожанщини і Криму. У педагогічній практиці Д.І.Безперчий ніколи не задовольнявся старими методами викладання, завжди прагнув їх вдосконалення, навчав майбутніх художників не тільки технічній майстерності, але й сміливості і самостійності творчого мислення, виховуючи у них національне почуття – любов до української природи і культури.