Владислав Христенко.
Графік. Нар. 19.04.1963 у с.Баничі Сумської області. Закінчив ХХПІ (1985), де навчався у В.Лєсняка, О. Хмельницького, В.Побєдіна. Викладач ХДАДМ. Член ХО НСХУ (1994). Лауреат премії ім. І.Ю.Рєпіна.
Традиція аматорської святкової листівка у нас в Академії існує десь з кінця 70-х, початку 80-х. Студенти володіли засобами друку – лінорит, офорт, літографія, що надавало можливість привітати друзів чимось оригінальним, а не з червоними зірками і "дідусями-морозами". Та і тотальний контроль над таким самвидавом було дещо послаблено. Авторський друк дозволяв "висловлювитися" оригінально і актуально для свого середовища. Потім, наприкінці 80-х, це поступово стало навіть темою завдань. А традиція залишилася серед харківських графіків і спілчан. Згодом до традиційної техніки долучився шовкодрук і фото, пізніше всілякі фокуси у комп’ютерній графіці. Донедавна в академії традиційно проводились виставки студентської аматорської листівки у техніках авторського друку. Постійно до Різдва, рідше до Великодня. Два роки війни, на жаль, випали, але нинішнього року ми відроджуємо цю традицію.
Більшість моїх листівок виконано у техніці офорта, а також представлено шовкотрафаретні роздруківки. Лінорити, на жаль, не збереглися.
Листівки є Новорічними і Різдвяними. Новорічні у більшості розвивають сюжет з тварюками зі східного календаря. Інколи вони є дійовими особами у різдвяних листівках.
У вертепах за Царів часто виступають козаки-гетьмани, січові стрільці-упівці у мазепинках і одностроях, а також наші вояки. Там є трійко різних Козаків-Мамаїв. Один просто Мамай у берцях із сучасною зброєю, інший з драконом на рік дракона, ну і зміюкою на наступний рік.
Невеликий формат листівок насичено великою кількістю деталей, де по–різному розгорнуто сюжетне дійство – Різдво, волхви у військовій формі, серед них добре впізнаваний Богдан Хмельницький. Дерев’яні балки хліва нагадують хрест із цвяхами, як провісника майбутніх страждань Христа, вони складаються у якійсь сюрреалістичний узор, де поєднано євангельські часи і наше сьогодення.
Завжди обов’язковий український пейзаж із засніженими стріхами хат, бароковими церквами, «свічками» диму, що підіймається з печей, теплими цяточками вікон.
Художник вміє передати тишу – саме її благоговійний емоційний камертон, коли все завмирає в очікуванні події, де шлях осяває Віфлеємська зірка, або тонкий серп місяця. А вертепне дійство доповнено святом Василя з козою і Маланкою.
Практично всі листівки горизонтального формату, фризова побудова (часто верхній край зображено у вигляди арки, або напівкола – як своєрідну імітацію неба, його космічної безодні.
Деякі роботи позначено почуттям гумору і святкової «фантастики» Різдвяної ночі, як у Гоголя (дядько зачудовано роздивляється козу, запряжену в сани замість коня). Персонажів Різдва часто одягнуто в староукраїнські строї – Владислав Христенко добре знає історію костюма української старшинської еліти. Його козаки – не меланхолійні майстри йоги, а відважні приборкувачі драконів і зміїв, останні, до речі, їх симбіоз є неодмінними персонажами багатьох українських казок, переказів і легенд, де герой завжди перемагає змія, як уособлення зла.
Особливу роль відіграють шрифти – майже завжди стрімкі , розгонисті, де літери кружляють у якомусь шаленому ритмі завірюхи-заметілі, інколи зустрічається і відомий «нарбутівський» шрифт.
Вертикальний формат, його сюжетне зображення вирішено в так званому «просторово-панорамному ключі» – перший план наближено, але добре читаються деталі дальніх планів, що замикають обрій.
Різдвяну міську архітектуру пов’язано з перлиною Харкова – будівлю ХДАДМ. Майстер представляє її по-різному – розгорнуту по горизонталі, з урочистим «предстоянням» двох дерев, що фланкують композицію.
Також особливою любов’ю позначено ще одну знакову для культурно-мистецької спільноти Харкова споруду – Будинок Художника. Майстер знаходить цікавий «боковий» ракурс, щоб показати вишукану стилістику будівлі, заодно «прихопивши» фрагмент сусіднього Будинку архітектора. Автор філігранно проробляє всі деталі – глядач розпізнає «коннельовані» колони іонічного ордеру, деталі фронтону, мереживо металевої огорожі, вигадливу форму покрівлі.
Східний календар також додає певної містифікації – тигри зачудовано спостерігають за колядниками, вирізняючись навіть манерою виконання, тонкий місяць знаходиться у повному крузі, крига блищить, осінню траву припорошило снігом, тонкими лініями «прокреслено» кущики і дерев’яну кладку церков.
«Свято не свято, а орати треба» – за святами приходять будні, але разом із «естетикою святовідношення», притаманною українству, нездоланним залишається потяг до роботи, хай і такої незвичайної, як зимова оранка – репетиція весняного виходу в поле.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко