Як знаковий символ непереможності нашої нації і народу представляємо вашій увазі картину «Козак-бандурист».
Відвідувачі Харківського художнього музею навряд чи залишаться байдужими до картини з першого залу експозиції українського мистецтва. На картині зображено колоритного козака з бандурою в руках, що сидить під дубом, склавши ноги «по-турецьки». Історія українського мистецтва зберегла численні зразки втілення образу народного улюбленця, що, за його ж словами, «по світу блукає і долі шукає». Наразі такі народні картини знаходимо майже у кожній музейній колекції України. Найбільш відомі представлено в Національному музеї українського мистецтва у Києві, Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», в музеях Дніпра, Львова, Чернігова. Так, багатостраждального, але не скореного Чернігова, славетного літописного міста, що неодмінно відродиться в своїй гордій величній красі.
Факт існування численних інтерпретацій образу козака, що уособлює воїнство як еліту українського суспільства, підтверджує традиційно шанобливе ставлення і до персони самого героя, що нерідко мав риси конкретних історичних постатей, так і тієї верстви соціуму, яку він представляв. Відомо, що цей образ у світському мистецтві, як образотворчому, так літературному і театральному, сформувався та отримав розповсюдження з ІІ пол. ХУІІ століття, у період становлення і закріплення головних владних і суспільних інституцій козацької держави часів її визнання і процвітання. Широка популярність образу козака виявляла значимість представників саме військової, мілітарної соціальної групи в житті країни. Не випадково зображення козака займали красне місце як в гетьманських покоях, так і в сільських оселях (офорти Т.Шевченка «Дари в Чигирині», «Старости»). Його характерну постать можна було побачити намальованою на стінах, печах, дверях, віконницях, одвірках будинків, меблях , посуді і кахлях, вуликах і чумацьких возах.
Народні картини під назвами «Козак-бандурист» або «Козак-душа правдива» продавались на ярмарках, були бажаним весільним подарунком, передавались у спадок. Нарівні зі святими іконами, образ козака набув у народі значимості дієвого оберега. Чи не слід наразі провести очевидні паралелі між тими далекими часами і нашим драматичним сьогоденням, коли вперше за тридцять років самостійності, маємо реально оцінити значимість питання мілітаризації , як однієї з основ суверенної держави.
До цього часу ми наполегливо акцентували увагу на миролюбності козака, що візуально підкреслювано не зброєю, а бандурою в його руках. Але настав час осягнути, що наш герой у всіх, відображених фантазією народних майстрів ситуаціях, завжди був озброєним шаблею, рушницею, списом. Бо він козак –воїн, захисник. За кілька століть свого існування образ козака став багатозначним символом нації, її вільнолюбного духу. В суворих реаліях протистояння черговому посяганню на українську самостійність московських ординців, цей традиційний образ героя набуває додаткових глибинних сенсів. Він стає уособленням наших мужніх воїнів– достойників, нащадків невмирущої козачої слави, уособленням їх рішучості і безкомпромісності у захисті своєї оселі, родини, землі, своєї країни!