Вчителі та учні. Олег Омельченко

• Теги: вчителі та учні, 2021

Цикл відеоінтерв’ю «Вчителі та учні. Харківська художня школа» представляє художника і педагога Олега Омельченка (нар.1980), який закінчив ХДХУ 2000 року, через п’ять років став випускником ХДАДМ за спеціальністю «монументально-декоративний розпис», а згодом викладав там на кафедрі рисунку.

Хто вони, творчі студенти міленіуму? Про це дізнаємося з монологу гостя. Він говорить про педагога, з яким познайомився 2003 року. Це Віктор Миколайович Гонтаров (1943-2009). Наче спалахи блискавиці, оповідач згадує, якою різнобічною була ця людина: артистичний одяг, жести, манери метра (якого студенти потай називали «напівбогом слобожанського живопису»), його невдоволене «хмикання» і дружелюбну відвертість – бурлеск, яскравість, непередбачуваність творили цю харизматичну особистість.

Допитливий Омельченко пізніше прочитав щоденники культового режисера А.Тарковського (1932-86) і збагнув, що Гонтаров наслідував його спосіб мислення, адже формувався як митець в той час, коли Тарковський був лідером думок, і у багатьох творчих людей були власні «страсти по Андрею».

Маючи блискучу пам'ять, В.Гонтаров цитував не тільки своїх улюблених поетів, а слідом за Тарковським повторював: митець – це найвище звання на землі. Щодо широкої слави, щодо безсмертя – цього знати не дано. Не знаєш, як час перетасує сучасні таланти: кого залишить, кого відхилить. Не про це повинен думати художник, коли береться за свої пензлі. Він просто має знати, що за нього його роботу не виконає ніхто. А значить, мусить робити свою справу з повною мірою відвертості й таланту.        

Здається, наразі, згадуючи свого педагога, пан Олег веде з ним уявний творчий діалог – вільний і конструктивний, який через десятиліття залишив у спадок своїм учням В.М.Гонтаров.