Надія Лопухова і досі залишається єдиним ілюстратором, хто, нарівні з реальними героями поеми, такими, як Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, Килина, відважилася відтворити графічною мовою сонм фантастичних мешканців прадавнього лісу. Образи деяких з них, а саме Водяника, Лісовика, Русалки зайшли у нашу свідомість з інших казок. У потрактуванні цих фантомів Лопухова мало чим відрізняється від інших ілюстраторів. З тим, велика частина героїв поеми, яку недобрий язик матері Лукаша назвав «кодлом лісовим», пересічному глядачеві майже зовсім невідома. Але саме сутність і діяльність ірреальних істот складає багатоплановість поеми, тому їх візуалізація вбачалася для ілюстратора надзвичайно важливою. Так, з динаміки графічних ліній, наче з водокруті, повені весняних вод, виринає пристрасний «Той, що греблі рве» (Іл.1). Пластикою змія, що торує свій шлях невпинним вогняним натиском, виявляє художниця образ спокусника Перелесника ( Іл.2).
Зворушливими у своєму вигляді маленьких страждальців зображено потерчат, що «обсіли», наче грибочки, болотяний корч ( Іл.3). В українській міфології потерчатами називали дітей, що вмерли нехрещеними. Про них у своїх творах згадував іще Тарас Шевчено. Ці істоти посіли місце і в бестіарії Миколи Гоголя.
Сонм героїв слов’янської міфології має переважно злу, антигуманну сутність. Але через текст поеми нам стає зрозумілим таке вороже ставлення лісових мешканців до людей. Адже вони зазіхають на їх територію, ведуть себе вороже, порушують сварами їх спокій, руйнують їх домівку. Поміж собою ці створіння знаходять порозуміння. В гармонії з обітованою ними місциною, вони повчають - моралізують (Іл.4 «Водяник і Русалка»), насолоджуються життям (Іл.5 «Мавка Польова»), жартують (Іл.6. «Танець Перелесника і Мавки»).
Важливо підкреслити, як оригінальну знахідку майстрині, що зображення об’єктів природи набувають в її ілюстраціях індивідуальності і осмисленості. Відповідно характеристикам, які Мавка надає деревам: «береза смутна і журлива, вільха шорстка, осика лякає, бо тремтить, дуби надто поважні, ясен, клен, явір – гордовиті, калина- хизується красою…» художниця збагачує тло візуального ряду (Іл.7. «Дуб»; Іл.8. «Берези»; Іл.9. «Вільха»). Вербу ж Мавка називає матусею. І як годиться матусі , що повчає і застерігає свою доньку, «вона скрипить, все згадує про зиму». Але у найскрутніший час Мавка прибігає до своєї матусі. Аркуш «Мавка під деревом» (Іл.10) слід визначити одним з найкращих серед тих, що існують в історії ілюстрування поеми «Лісова пісня». Постать Мавки надзвичайно гармонійно співпадає з стовбуром і гіллям старезної верби. Графічна композиція сприймається пластичним еквівалентом образу головної героїні поетичної драми.
Стиль виконання Надією Лопуховою ілюстрацій до «Лісової пісні» в історії сучасного українського образотворчого мистецтва визначено як «фольклорний реалізм». Напрямок позначено орнаментальністю формоутворення, притаманного для різних видів народної творчості (різьблення, плетіння, інкрустація, витинанки, тощо), що має глибинне коріння в українському мистецтві. Основи цього стилю закладено у 1920-і роки художниками школи Михайла Бойчука. З початку 1960-х прийоми фольклорного реалізму знову набули популярності і склали альтернативу реалізму натуралістичному. Особливо яскраво цей стиль виявив себе в графіці. Завдяки умовності, яка передбачає цей вид образотворчості, такі прийоми вже не таврували страшним словом «формалізм», як це було з кінця 1930-х і до початку 1960-х років. У своїх ілюстраціях Лопухова використала образотворчі прийоми, характерні для такого виду народної творчості, як інкрустація соломкою. Особливого значення в композиціях набуває світло, яке, видозмінюючись у графічних лініях, надає формам ефекту сяяння, підкреслює ту ірреальність, якою сповнено «поетичну речовину» драми-феєрії Лесі Українки. Прийоми накладання ліній абрисів обумовлюють стилістичну єдність зображення об’єктів природи (дерев, кущів, трав), окремих людських постатей в аркушах «Дядько Лев» (Іл.11), «Мавка і Лукаш» (іл.12) та фантастичних істот (Іл.13. «Той, хто у скалі сидить»), надаючи їх характеристикам відповідної філософської глибини.
Видання «Лісова пісня» («Дніпро», Київ, 1970) з ілюстраціями Надії Лопухової було визнано кращою книгою року.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець