Олександр Хоменко - відомий не тільки у Харкові, а й за його межами майстер декоративного текстилю. Поза тим – викладач із значним досвідом роботи на кафедрі рисунка Харківської державної академії дизайну і мистецтв.
На запитання, де знаходиться його джерело натхнення, вражень, сюжетно-тематичного пошуку, відповідає просто: на Землі. Дійсно, природа, її життя, той пантеїстичний погляд на все суще, притаманний українству, витворили в його роботах у поєднанні кольору, лінії і ритму, ту міру умовності, яка стала суголосною духовній наповненості його образів, де переважає строга лінійна тектонічність і вишуканий аскетизм фарбової гами.
Слобожанські різкі контрасти погоди, ритмічне чергування пагорбів і перелісків - все матеріалізується і трансформується у ткані образи. Гладке щільне ткацтво, технічно близьке до традиційного європейського гобелену, виконаному на вертикальному верстаті, виявляє певну модифікацію елементів – сизалю чи випадкових предметів, як, наприклад, вірьовка, знайдена на горищі, різних фактур, що підкреслюють ритми та доповнюють нюансність перебігу нитки у ритмі вертикаль-горизонталь. Якщо дивитися за стильовими ознаками, у гобеленах Олександра Хоменка панують фігуративні та абстрактні форми. За образними ознаками – ремінісценції українського народно-поетичного, пісенного фольклору, трансформація духовних традицій сучасними засобами мистецького вислову. Можна сказати, що ці його ткані ідеограми – це згусток образного мислення нашого народу, де витоки давньоукраїнських колядок, дум, пісень, казок, скіфської пластики, візерунків і форм трипільської кераміки подано сучасними засобами мистецького вислову.
Відповідно до цього маємо можливість виділити фігуративні композиції з експресією колірної стихії та «конструктивні», плакатно-графічні, коли мислення художника, його образну мову основано на лінеарності, своєрідних знакових символах. Назви гобеленів майстра не бувають випадковими, в них завжди криється ключ до розшифрування теми, осягнення емоційного настрою твору. Це може бути запитання філософського складу з таким же вирішенням теми або поданої асоціативно. «Забуті вишні» у павутинні ниток сизалю, чи «Мов діти в білих сорочках», де вічний подив перед незайманою чистотою народного житла трансформувався через поетичний рядок.
Пейзажні твори у Хоменка мають характер картини світу як органічного цілого – це не ландшафт, краєвид у вузькому розумінні конкретного місця. Завжди це ріст живого, природного, у просторі землі і неба. Рослини, дерева, квіти, злаки могутньо піднімаються із землі, стаючи метафоричним втіленням її розвитку, кругообігу. Мабуть, не випадково він апелює до образного національного архетипу – «народної картини», яка є первинним філософським узагальненням краси та доброї вдачі, а від неї – до монументальності, символіки, які разом з декоративністю, знаковою умовністю, тяжінням до поетичної метафори і є уособленням національного духу митця.
До цього ж долучається і колористична палітра його гобеленів, де переважає стримана, вохристе-брунатна з різними відтінками, гама зеленувато-синіх кольорів , підібраних не за сюжетною доцільністю, а за принципом декоративної гармонії.
Дуже полюбляє тонові розтяжки кольору, де горизонтальне гладке ткацтво «пронизане» вертикальними фактурними об’ємними стовбурами дерев, урівноваженим вгорі довговорсовим. Абсолютно живописного ефекту досягнуто в гобеленах, де майже барельєфно виткано контури дерев, листя та ягід. У творах майстра втілено всі пори року, де колірна палітра набуває найтонших відтінків за рахунок «розрідження» тканої фактури. Зазначимо, що Олександр у своїх виражальних уподобаннях майже не торкається орнаментальних мотивів, як, до речі, і геометризованих. Його стихія – плавні лінії, круглясті обриси, чергування вигинів і віялоподібних зображень, що дійсно нагадує трипільську орнаментику, а ще модерн з його любов’ю до графічного плетива дерев, гілля, стебел рослин і злаків.
Ці мотиви рослинної орнаментики Східної України він стилізує, підпорядковуючи законам текстилю. На відміну від стрічкових фризоподібних композицій, його роботи здебільшого вертикального формату, позначеного завищеною лінією горизонту, як вікно у світ співучої трави, квітів і зела.
Майстер компонує їх вишукано-графічно, відшукуючи нові гармонійні ритми, не обмежуючи їх у просторі. Його орнаментальні зображення легко і невимушено «проступають» на тканому фоні, гнучкі, звивисті, коливаються, мов степова трава. Вони пульсують енергією землі, води і сонця, людськими пристрастями, позначені давньою праслов’янською символікою, де кожна травинка-билинка і квітка промовляла до людини зрозумілою їй мовою.
Із панорамного величного узору він завжди виокремлює невеликий фрагмент. У безмежжі польових трав і квітів він губиться, виглядає дещо забитим. А тут одна квітка, пагони, що розпускаються, бутони, що розквітають. Олександр дуже любить цей невловимий момент – цнотливий погляд волошки, народження квітки, пухнасті китиці злаків. Це його ткана медитація. Останнім часом Олександр часто звертається до зображення опішнянської кераміки, твори якої він компонує у вигадливі декоративні панно, акцентуючи увагу на лінеарні обриси її форм, позначені різноманітністю і вишуканістю пластики («Опішнянська кераміка».2020).
Драматичні роки повномасштабної війни, де Олександр пережив трагедію втрати під час обстрілів Харкова деяких своїх робіт, природно, загострили його світовідчуття, але не світосприйняття. Його вікно у «Світ очима їжачків» (2023), де ростуть «Мухомори» (2025) і жевріють кетяги «Зимової калини» (2024) залишається відкритим для творчого пошуку, наділеного любов’ю до ткацтва і нитки, відчуття його затишку і ніжного тепла.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко