Сорок днів тому відійшла у засвіти наша колега Тетяна Юхимівна Прокатова, чіє життя пройшло у нашому музеї. Її пам'яті ми присвячуємо низку спогадів, адже вона була яскравою жінкою, талановитою особистістю, справжньою музейницею.
Тетяна Прокатова (31 серпня 1942 – 5 червня 2022), мистецтвознавець. Її біографії немає в жодному довіднику, бо вона не була членом жодної зі спілок або творчих об’єднань. Проте всі, хто зустрічався з нею хоч на короткий час, згадували її образ як візитівку музею: « … Там у вас працює дама, красива і поставна, як королева!» Вона, що більше ніж півстоліття працювала у Харківському художньому музею, була, без сумніву, найяскравішою особистістю музейного колективу. Такою Тетяна залишиться і в моїй пам’яті.
В серпні 1976 в кабінеті масової роботи Харківського художнього музею мені назустріч з розлогого м’якого антикварного фотелю велично піднялась молода жінка. Костюм з модного джерсі ефектно обіймав її бездоганну постать. Може через той білий костюм з великим кобальтовим флоральним принтом вона була схожа на чудову вазу делфтського фаянсу. Цю схожість підкреслювали форми статури заздрісних пропорцій пісочного годинника. Фантастичність образу доповнювали ореол зачіски білявого з платиновим відтінком хвилястого волосся і голубі очі. Другим акордом явлення музейної Музи був голос. Сопрано з ледь відчутним надломом проспівало, як непросто бути працівником музею, як треба багато чого опанувати для того, щоб «нести прекрасне людям», як треба кожною складовою свого вигляду відповідати високому статусу працівника єдиного в місті художнього музею. У Тетяни Прокатової, йдеться саме про неї, був надзвичайний голос, голос міфічної Сирени. Це відзначали всі, хто слухав її публічні лекції з історії західного мистецтва. Лекції, які вона не читала, а співала! Таких, як Тетяна, тепер назвали б «іконою стилю». Тоді, в сімдесяті-восьмидесяті роки минулого століття, цей термін не був популярним, але я і досі переконана, що всі ті роки саме Тетяна була в колективі «іконою стилю». І це при завжди мізерних фінансових можливостях працівника музею і тотальному дефіциті всього того, що робить жінку жінкою – косметики, парфумерії, убрання, взуття… «Зато мы живем глубокой духовной жизнью», повторювала вона щодо таких обмежень з притаманною їй інтонацією чи то іронії, чи то переконливого ствердження, і варила нову помаду з решток імпортних помад. Вихід Тетяни Прокатової на публічний захід (лекцію, презентацію виставки), її вигляд і костюм були додатковим явищем. І в ніякому разі не pret-a-porter, a саме «haute couture» у повній відповідності цього загальноприйнятого поняття. Це вона започаткувала в музеї вбрання, пошите з авторського батика. Як елемент декору костюма батик використовували майже всі музейниці, бо на ті часи художній розпис по шовку у харківських майстринь коштував недорого у порівнянні з дефіцитним імпортним вбранням. Але вперше в історії моди харківського художнього музею Тетяна з’явилась на відкритті виставки у фантастичної краси блузі розписного крепдешину: композиція з вишуканих ірисів на глибокому ультрамариновому, наче оксамитовому, тлі!
Наталя Титаренко, мистецтвознавиця ХХМ
*Автор портрету – Михайло Алатерцев