Станіслав Гєдзєвич. Художник-монументаліст
21 січня минає рік відходу у вічність відомого харківського художника Станіслава Гєдзєвича. Ще за життя художника було експоновано його виставку творів, враження від якої ми пропонуємо сьогодні шанувальникам нашої музейної онлайн програми.
Талановитий і своєрідний майстер, Станіслав Гєдзєвич залишив надзвичайно цікавий і своєрідний спадок у живопису і графіці, позначений професійною майстерністю і високою культурою виконання, почуттям закоханості і відданості у своє ремесло.
Уроки майстерності, отримані в різних престижних учбових закладах у авторитетних педагогів, зміг перетворити на органічний сплав авторських прийомів, за допомогою яких сформувалась його творча манера, добре впізнавана на всіх виставках, де його роботи неодноразово отримували високи нагороди.
Важко віддати перевагу певній жанровій приналежності чи техніці, де він залишив яскравий і неповторний слід. Його анімалістку, де пріоритет віддано домашнім тваринам і птиці, без перебільшення, можна порівняти тільки з блискучим майстром цього напрямку Всеволодом Аверіним (1889-1946), чиї замальовки тварин і сьогодні є хрестоматійними.
Будяки, які він називав колючками, стали гідними спадкоємцями знаменитої картини М.Беркоса, а олівцеві краєвиди і зображення окремих дерев чи рослин викликають алюзії вишуканих графічних замальовок М. Ткаченка, також яскравого представника харківської пейзажної школи.
Звертає на себе увагу один із улюблених авторських прийомів майстра – так званий «ефект очуднення», що є одним із визначальних рис українського мистецтва з давніх часів. Це «Соняхи-янголи», де він запримітив схожість повних шапок з ликами-німбами, а стеблами з лапатим листям до силуетів з крилами.
Його домашні свійські тварини вражають тим же – майже балетними позами, неймовірною грацією, кокетливо відставленими ніжками, рогами і чубчиком, викладеними у вигляді корони.
Краєвиди – а це в основному село Хатки на Полтавщині, де у Станіслава була його творча садиба- майстерня, сприймаються як просторово-панорамні пейзажі, масштабно розгорнуті на глядача з низької точки зору, де схили і пагорби розходяться від левади, ставка чи річки.
Неодмінною складовою цього епічного спокою є стадо корів чи індиків, змережане рухливими цятками серед трави. Досить часто цей же композиційний прийом використано і в зображенні невеликих перелісків із прозорими кронами дерев, розміреному чергуванні живописних круглястих чи пірамідальних насаджень. Інколи неодмінними елементами пейзажу є сухі дерева, майстер подає їх окремо, як самодостатній об’єкт природи. Це стара верба з майже скульптурною ліпкою зраненого розчахнутого стовбура, пошкодженого невблаганним часом. І водночас – це як слобожанська «Лісова пісня», де саме з верби з’ являється Мавка. Враховуючи особливу гоголівську містику Хаток, і те, що Леся Українка мала родове коріння недалеко, біля Гадяча, висловимо припущення, що ця філігранно виконана робота має свій глибокий підтекст.
Станіслав - справжній віртуоз рисунка, де використано всі його технічні і виражальні можливості – бездоганна лінія, розтушовка, чисте тло аркуша. В одній із робіт майстер контуром обводить силуети індиків, що пасуться в траві, тим самим включаючи білий фон у загальну канву рисунка. Своєрідною манерою виконання позначено і живописні роботи художника, де велику роль відіграє графічне начало. Саме на цьому зіткненні сформовано його варіант декоративного пленеризму з притаманною високою колористичною культурою, коли фарби світяться зсередини, випромінюючі світло, яке є основним чинником образно-стилістичної манери.
Сюжетно-тематичний зміст цих робіт часто є паралельним графічним творам. Це ті ж будяки, соняхи, домашні тварини, чиї зображення досить часто композиційно розташовані паралельно передньому краю картини. Як вишукане декоративне панно сприймається картина «Терен» з синьо-сизими гронами ягід, цієї сакральної для нас євангельсько-української рослини.
Творчу і людську особистість Станіслава Гєдзєвича вродливого і талановитого нащадка працьовитої українсько-польської родини, було позначено шляхетністю, добрим почуттям гумору і шанобливим ставленням до справи свого життя, якій він був відданий щиро і беззастережно, про що свідчить його яскравий мистецький спадок.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко