Сорок днів тому після тяжкої тривалої хвороби пішла з життя Віра Олексіївна Крилова - багаторічний референт Харківської організаціі Національної Спілки Художників України, творчий партнер ХХМ з виставкових і видавничих проєктів. Яскрава позитивна особистість, вродлива жінка, чию зовнішність, манеру і стиль поведінки було позначено аристократизмом і шляхетністю породи, що передається як генетичний спадок. Впродовж багатьох років вона була душею Харківської організації НСХУ, її любили і поважали тодішні "живі класики" нашого мистецтва, і це були по-справжньому глибоколюдські творчі взаємини. Її енергія і організаторський талант, після звільнення з посади референта ХОСНХУ, знайшли своє продовження у роботі співробітника редакції журналу "АСС", де вона успішно працювала впродовж тривалого часу. Доля завдала Вірі та її родині страшної втрати, але вона мужньо витримала цей удар, залишаючись доброзичливою, щирою і щедрою людиною. Була коханою і люблячою дружиною, змогла обігріти родинним теплом прийомну дитину, щедро ділилась своїми спогадами про художників, з якими їй довелося співпрацювати і спілкуватися. В нашій пам'яті такою вона і залишиться: з обличчям , осяяним щирою посмішкою, з зачіскою розкішного хвилястого волосся, поставою топ-моделі, які залишалися з нею до кінця її життя. Пропонуємо вашій увазі спогади про Віру Олексіівну Крилову, написані її друзями.
"Вперше побачила Віру Олексіївну у Спілці Художників у 1987 році. Вона була чудова! Нею можна було милуватися. Вона завжди викликала захоплення. Не було у Харкові художника, якому б не допомогла Віра Олексіївна. Вона знала всіх і про все. Допомагала, якщо не ділом, то втіхою, порадою. Просто поговорити з нею було величезним задоволенням. Обов'язково після цього піднімався настрій. Вона була жінка-Свято. Вона була Серцем і душею нашої Харківської спілки художників. Де б вона не з'являлася – здавалося там і є центр нашої спілки художників. Вона мала нелегку долю... Мало хто про це знав. Вічна пам'ять нашій Прекрасній Чарівній Вірі Олексіївні Криловій... Спочивай з миром..."
Лариса Антонова, художник-кераміст
"Віра Олексіївна Крилова. Чудова, світла людина. Знайома з нею я була з 70-х років минулого століття. Я тільки-но закінчила архітектурний факультет ХІБІ, але чітко вирішила стати художником і пішла працювати в народну кіностудію ХПІ. Вже тоді я захоплювалася керамікою, сценографією, анімацією і т. д. Наш викладач живопису та малюнка Кравець Володимир Йосипович привів мене до Спілки Художників і представив членам секції театру, кіно та телебачення, тут я й познайомилася з двома незвичайними жінками, двома красунями – Вірою Криловою та Оленою Винник. Обидві зіграли колосальну роль у моїй долі. Ми дуже міцно потоваришували. Я стала заходити до Союзу з причини і без причини. Ми спілкувалися, розпивали чаї, і одного прекрасного дня Вірочка запропонувала мені зробити мою персональну виставку в Спілці Художників. Я, звісно, з радістю погодилася. Ця моя виставка була першою, але не останньою, під кураторством та чутливим керівництвом Віри Крилової. Потім мене прийняли до Спілки Художників, і наші зустрічі стали частішею. У 1993 році я виїхала в США, але ми ніколи не втрачали одне одного з поля зору. Кожного разу, коли я приїжджала до Харкова, ми звонилися, спілкувалися, зустрічалися, в тому числі на численних відкриттях різних виставок, на яких Вірочка завжди була присутня. На моєму наступному візиті в 2012 році вона раптом сказала мені: «Ірочко, а не хотіли б ви організувати свою особисту виставку в виставковому залі нашого Обласного музею?» «Звісно, хочу!» відповіла я. Віра познайомила мене з директоркою музею Валентиною Василівною Мизгіною і заст. директора Ларисою Миколаївною Абраменко, яка стала моєю кураторкою. Я безмежно вдячна цим людям, це було величезною подією у моєму житті. Раз, а то й два рази на рік я приїжджала до Харкова, і завжди під час моїх візитів ми зустрічалися з Вірочкою, і це завжди було справжнє свято, дорогоцінне спілкування. Якою глибокою і цікавою людиною вона була, як відмінно розуміла мистецтво, як турботливо і зворушливо ставилася до своїх підопічних художників. Коли ми зустрічалися, вона завжди дарувала мені хрестик або ладанку і говорила, що молиться за мене. Царство Небесне і Вічна Пам'ять прекрасній, світлій людині."
Ірина Борисова
"По-справжньому ми зблизилися після народження доньки. Почалися численні проблеми зі здоров'ям і важко було всі ці проблеми поєднувати з творчістю. Але Віра наполегливо підштовхувала мене, знайомила зі своїми друзями, змушувала готувати роботи для виставок, витягувала нас із чоловіком на дружні посиденьки. Її подруги і друзі ставали моїми друзями, її оптимізм і весела вдача, вміння не сумувати і з гумором дивитися на навколишній світ підтримували мене."
"У Віри у житті розпочався новий період. Вона пішла на пенсію. Не було жодних теплих слів на її адресу, не згадували її роботу у Спілці художників упродовж довгих років. Нічого. Випхнули людину без довгих проводів та теплих побажань. Такий намалювався характер відносин із приходом нового керівництва. Але Віра не загубилася, не опустила руки. У Харкові почав виходити журнал, присвячений архітектурі. У цьому журналі Віра редагувала кілька сторінок, присвячених огляду мистецьких виставок у місті. Вона була завсідником вернісажів і підказувала мені, що цікавого можна побачити у виставкових залах."
Т.Зеленченко
"Дорогі мої мешканці Харкова, вітаю вас навіть у таких нелюдських умовах війни. У грудні я отримала повідомлення про смерть Віри Крилової, моєї подруги. Ми співпрацювали - вона працювала в Спілці художників, а я в міській організації громадського товариства "Знання". Ми були на одній хвилі, відвідували майстерні художників, і Віра знайомила мене з їхніми роботами... У мене є картини В. Панова, В. Штейна, Н. Гонтарової, Н. Вербука, Т. Зеленченка, В. Грицаненка та інших. Віру завжди вразило її спокійство, деяка для мене невідома рівновага, європейська невозмутимість обличчя. Вона була (так важко сказати "була"! Навіть страшніше вимовляти) порядною, чесною людиною, справжньою. Те, що мене дивувало і захоплювало, - це те, що на її обличчі ніколи не відображалася вираз лиця гніву, розгнівання, незадоволення, гіркоти... навіть коли ми відвідували Надю, її доньку, в лікарні, вона спокійно, без сльоз, без будь-яких ознак розпачу, рівним голосом розмовляла з нею. Віра була залізною леді. Втративши свою доньку, взяти Дімку з дитдому, виховувати його, хвороба чоловіка, війна... і все це - для однієї людини, чи не забагато? Віра завершила свій життєвий шлях... Щоб їй була світла пам'ять, і ангели несли Вірі свої ніжні пісні. З любов'ю до нашого рідного Харкова, з глибоким повагою до вас - Неллі Карпова, вірна подруга Віри."
Nelli Karpova