Семен Маркович Прохоров

• Теги: 2023, новини, художники ювіляри

В межах проєкту “Художники — ювіляри” пропонуємо вам допис до 150-річчя від дня народження Семена Марковича Прохорова, чия творчість увійшла золотою сторінкою до історії не тільки Харкова, але й і всього національного мистецтва України.

Як свідчать джерела, Семен Прохоров народився у Малоярославці 11 лютого 1873 р. у родині ткача. Його талант до живопису проявився змалку. Наприкінці 1870-х років він був відправлений матір'ю до Москви, на навчання до художника-реставратора.

У 1904 Прохоров закінчив року Московське училище живопису, скульптури та архітектури, в 1909 - Петербурзьку академію мистецтв у І. Рєпіна та П. Чистякова. Одночасно закінчив педагогічні курси при Академії мистецтв. У 1910 р. як пансіонер Академії побував у Франції, Німеччині, Італії, Греції, Туреччині. З жовтня 1910 року по липень 1913 року жив у Томську, керував класами малювання та живопису Томського товариства любителів мистецтв, викладав в учительському інституті. Вів активне листування з І.Ю. Рєпіним. З 1913 року усі подальші 35 років з невеликою перервою (1914-18 років він був у армії та в полоні), його життя було пов'язане з Харковом – він викладав у Харківському художньому училищі, художньому інституті (з 1936 — професор). 15 червня 1944 року, до 100-річчя від дня народження І.Рєпіна, заснував Харківську художню школу №1 ім. І.Ю. Рєпіна.

Свій творчий шлях Прохоров починав як талановитий представник реалістичного мистецтва “зламу століть”, який опанував з одного боку, аналітичний малюнок та живопис школи П.Чистякова, нахил до психологізму і демократизму образів, притаманні його вчителю І.Рєпіну, з іншого — намагання вирішувати пленерні завдання в індивідуально обраній, творчо аргументованій манері. Творчості Прохорова 1920-х років притаманний інтерес до поетики старовинного живопису, зокрема українського, з його особливими декоративними якостями та композиційними засобами, синтезування у творі вражень від мистецтва далекого минулого та суто сучасних вражень, а також риси монументальності, зацікавлення технікою темпери. 1930-і роки — часи кристалізації форм тоталітаристської культури — породили пошуки у надрах самого радянського мистецтва “старих майстрів”, до яких було зараховано Прохорова. Цей статус був понукою заміни творчої манери рисами натуралізму та ходульності, уніфікації творчості (ігнорування індивідуального стилю), що нанесла митцю певні творчі втрати.

Помер С. Прохоров 23 липня 1948 року. За рік до смерті Семен Маркович писав внучці Капі: «Треба бути впевненим, що повного, абсолютного щастя в житті, на жаль, немає. Від життя потрібно вимагати стільки, скільки ти можеш отримати від нього за своїми здібностями, за свою чесну працю. Якщо буде так, то й жити буде добре. Для повноти так званого щастя в житті потрібно любити свою справу, свою роботу, намагатися нікому не заздрити й берегти своє здоров'я». Так і жив С.М.Прохоров.

Унікальна колекція робіт С. Прохорова у збірці ХХМ включає станкові портрети, «швидкі» олівці, замальовки, акварельні листи, етюди, ескізи до живописних полотен. Крім цього, в музеї зберігаються й архівні документи митця.