Римська оргія блискучих часів цезаризму – файли Епштейна Леся Українка – Генріх Семирадський до 175-річчя від дня народження Лесі Українки
- Теги: 2026
Дійсно, те, про що цивілізований світ з жахом і подивом дізнався з плівок Епштейна, вже було. І досить давно – саме в період пізньої античності «блискучих часів цезаризму», де криваві оргії, розгнузданість і розпуста сягли свого краю.
Від чого, власне, Рим і впав, як після нього від цього ж – Візантія. Як можна? Адже на могутніх греко-римських плечах стоїть вся Європейська цивілізація і право зокрема. Виявляється, можна, адже і США – оплот демократії і також правових засад цивілізації. Острів смерті Епштейна ? У римлян теж був такий – Капрі, скелястий, важкодоступний, з бездонними морськими глибинами, які надійно ховали жертв кривавих смертельних «розваг». Його, до речі, дуже полюбляли згодом вождь пролетаріату В.І.Ленін і «Буревєстнік» революції М. Горький. На ньому навіть встиг побувати наш харківський чудовий пейзажист М. Беркос, де познайомився з В.І. Леніним, чиє заступницство згодом врятувало маєток Беркоса від розграбування. Сьогодні, в день ювілею геніальної поетеси, ще раз пересвідчимось, якими пророчими можуть бути літературні і художні твори, відлуння яких сягає століть у найнесподіваніших моментах, як от тих же «файлів Епштейна».
Розквіт літературної творчості Лесі Українки припадає на рубіж ХІХ – початок ХХ ст., час «срібного» століття, водночас період пошуків нових шляхів у всіх видах мистецтва, передчуття глобальних «тектонічних» змін у соціальному, морально-етичному та політичному світопорядкові.
Отримавши блискучу класичну освіту, що передбачала знання давньогрецької та латинської мови, Леся Українка чудово знала літературу і культуру античного світу, драматичні сторінки історії раннього християнства, незламні характери і трагічні долі перших неофітів, облудність і подвійну мораль служителів нової релігії.
Її коротке життя було сповнене постійної боротьби із своєю невиліковною хворобою, що, безумовно, наклало відбиток на сюжетно-тематичну та образно-стилістичну канву творів – драматичних і поетичних, етнографічних, белетристичних, критичних, епістолярію.
Види і жанри образотворчості – портрет, пейзаж, історична картина дійсно мають багато паралелей з літературним спадком геніальної поетеси, де словесні образи є картинними, сповненими матеріального чуттєвого наповнення, його колірного звучання.
Це однаково стосується чудових описів природи України, Європи, Єгипту, де Леся проходила лікування, чи світу античних реалій.
Проведення літературно-образотворчих порівнянь здійснюємо на прикладі драми Лесі Українки «Оргія» (1913) і картини Г.Семирадського «Оргія блискучих часів цезаризму» (1871, ДРМ, Санкт-Петербург), ескіз якої знаходиться у колекції ХХМ. 1870 року Семирадський закінчив Академію, отримавши велику золоту медаль за картину «Довіра Олександра Македонського лікареві Філіпу». Тоді ж він востаннє відвідує Харків з метою продажу батьківського будинку. 1871 року до Харкова потрапив і ескіз «Римської оргії», що нині знаходиться в колекції ХХМ. Пізніше надійшла і його велика картина «Ісаврійські пірати, що продають в печері свою здобич» (1880). Її теж присвячено подіям пізньої античності і «торгівлі людьми», виявляється, теж злободенної сьогодні.
Леся Українка почала роботу над драмою «Оргія» невдовзі після закінчення «Камінного господаря». Так чи інакше, але «Оргія» дещо залишилась у його тіні, хоча за значимістю теми – національної та імперської, їх протиставлення і непримиренності, вона не втратила своєї злободенності і сьогодні, навпаки, в світлі нинішніх подій війни в Україні, означила болючість і неоднозначність цієї проблеми. Що стосується манери, то досить точно її було охарактеризовано нашими талановитими краянами –Є. Маланюком і Ю. Шевельовим, де Леся виявилася єдиною серед літераторів «срібного століття», хто писав свої драми неримованим «білим віршем», що й надавало їм високого й піднесеного звучання. Греція і Рим в «Оргії» викликають алюзії творів митців-неокласиків, майстрів салонного і академічного мистецтва останньої третини 19-початку 20 століття. як і поезії цього часу. Нині вже є аксіомою той незаперечний факт, що вся європейська культура стоїть на могутніх греко-римських плечах. Змінився і погляд на цивілізацію Риму, якому вже не відмовляють у самоцінності і своєрідності культури, а не тільки «грецькому плагіаті». Леся Українка писала «Оргію» на хвилі національного українського відродження, якому треба було здолати шовіністичний спротив, звідки йде така полемічна «дискусія» персонажів, прозорі паралелі духовного і культурного поневолення, проти яких Україна воює сьогодні.
Леся Українка створила драму «Оргія» незадовго до смерті, по суті, це її останній твір, де драматизм ситуації, невідворотність долі героїв, як у грецьких трагедіях, чиї образи вона використала у своїх драмах, сягають найвищого ступеню.
Значення слова «оргія» має кілька тлумачень. Це давньогрецьке святкування в честь Вакха – Діоніса (історично), фракійські народні оргії під час збору винограду. У переносному значенні – пиятика, якій притаманна крайня розгнузданість і розпутність.
Сюжет «Оргії» пов’язано з долею грецького співця Антея (не випадково надане ім'я), уродженця Корінфа, який болісно сприймає римське поневолення своєї батьківщини, в чому його підтримує сестра. Творчу кризу поглиблено особистою – Антей віддав великі гроші за викуп з рабства своєї дружини Неріси, доньки рабині-танцівниці, що добре засвоїла це ремесло. Матеріальні проблеми Антей вирішує утриманням школи співу і гри на лірі, нехтуючи запрошеннями мецената, хоча й приймає від нього в подарунок дорогу ліру.
Розв’язка настає досить скоро: вимушений піти на оргію, Антей наносить Нерісі смертельний удар лірою, аби уникнути безчестя, і позбавляє себе життя, закликаючи своїх друзів-греків слідувати його прикладу. У драмі хотіли би виокремити кілька моментів, суголосних ескізові і картині Семирадського: вакхічний шал танцівниць, де бере участь Неріса, опис обстановки вілли патриція, чудовий опис ліри, на якій грає Антей.
Леся Українка представляє ліру, придбану меценатом для виступу Антея на бенкеті, як витвір мистецтва, дорогоцінну колекційну річ: «Антею, сяя ліра – дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева – індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло». На справедливе зауваження Антея: «лиш грецького немає в ній нічого?» меценат обіцяє подарувати її співцю, «бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш». Дуже точно поетеса визначає особливий спосіб імперської спокуси, важливіший від матеріальних статків –можливість творити, не задумуючись про ціну, яка буває досить дорогою, інколи – власне життя і доля близьких. Під час виконання вакхічного танцю Леся згадує музик із різними інструментами—кімвалами, тимпанами, дворіжковими флейтами.
Коли для Лесі Українки «Оргія» – це поле битви ідеологій, характерів, гідності і непокори, для Семирадського – ефектне театралізоване видовище, позначене всіма мистецькими рисами, притаманними салонному мистецтву.
Восени 1871 року Г.Семирадський покинув Петербург. Спочатку він їде до Мюнхена, на той час – одного із найкращих художніх центрів Європи, куди і привозить ескізи для роботи над великою композицією – «Римська оргія блискучих часів цезаризму» (1872, ДРМ). Картину було написано за мотивами роману Гая Петронія «Сатирикон». Це було перше багатофігурне полотно майстра, що потребувало вирішення складних завдань – починаючи від великого формату полотна, складного фону, нічного освітлення, різноманітності поз танцівниць і захмелілих римських патриціїв, поєднання архітектури, скульптури і людських фігур в єдину композиційну систему. Живописний фон картини Семирадського співпадає із словесним описом господи Мецената у драмі «Оргія»: «Велика, пишна, прибрана як для оргії, світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини. У першій, меншій (на передньому плані) поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей – прокуратора і префекта – і вряджено невисокий примост, засланий килимами для виступів співців, мімів, та інших артистів, у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо – на грецький лад, то з стільцями – на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку –греки і римляни». Тут суджено загинути подружжю Антея і Неріси, що спокусилися, як в українській старовинній думі, «заради лакомства нещасного».
Молодому художникові вдалося справитись із труднощами обраного сюжету: передати хмільну атмосферу бенкета, захоплюючу чуттєвість танцю, «діонісійство» пізньої античності. Значну роль у цій картині відіграє архітектурний фон: передані в складних ракурсах величні балюстради, кесоновані склепіння, на яких «танцюють» язики полум’я від світильників. Вперше у цій роботі художник виявив інтерес до ефектів освітлення, любов до театру, вміння драматично «поставити» захоплююче масштабне видовище.
Особливо вдалось передати шалений танок напівоголених вакханок, зображення мармурової скульптури на постаменті, що ніби оживає у відблисках полум’я. Продажа «Римської оргії» вирішила матеріальні труднощі Семирадського і дозволила йому відправитись до Італії, Риму, де він буде жити і творити до останніх років свого життя.
Музей під відкритим небом, антична архітектура, краса етнічного типажу стануть основою його мистецтва, прищепивши йому монументальність і благородство великого стилю, відчуття декоративізму, висвітлення його пейзажної палітри.
Для Лесі Українки драма «Оргія» стала своєрідним духовним заповітом національної гордості і гідності. На початку 1914 року її посмертно було дозволено до постановки, і театр М.Садовського у Києві підготував її виставу.
Мистецтвознавиця О.Й. Денисенко