Вдивляючись в його обличчя й поставу, розуміємо — те, що сталося в його житті, не могло бути інакше. Характерне обличчя воїна — чеканний профіль, вирізьблені вилиці й суворо затиснуті вуста. Він схожий на богів пантеону ацтеків і майя, суворий і мужній водночас. Світлини з коханою видають зовсім іншу людину — сором'язливу й ніжну, делікатну й стриману.
Лицар. Боєць. Воїн. Художник. Коханий і люблячий.
Ми навмисно не вживаємо минулий час, сподіваючись на реінкарнацію його особистості — такий згусток енергії, сили й волі не може піти у небуття просто так!
Оглядаючи мистецький доробок Артема-студента, бачимо той же суворий мілітарний стиль в різних роботах: натюрмортах з військовою амуніцією, пейзажах і портретах.
Історія воєн не має вікових обмежень — на фронти Другої світової війни пішли 18-річні юнаки зі шкільної лави, і так само 18-річчя Артема співпало з подіями на Донбасі 2014 року. Гадаємо, що мало хто з його ровесників протягом кількох років зміг поєднувати такі кардинально протилежні речі — участь у воєнних діях і творчість, вона була його арт-терапією, та водночас він віддавався їй чесно й щиро.
Роботи Артема Азарова
Навіть в академічних постановках відчутно цей мілітарний дух — червоний від заграв фон в строгому порядку, як цього вимагає військова дисципліна: розкладені набої, автомат та інша зброя.
Персонажі в його портретній галереї, де він часто пише себе, завжди представлені зосереджено суворими, де волю зібрано в кулак і фізично відчутно напругу думки, яка пульсує й б'ється.
Пейзажі зазвичай виглядають як «загартований» гіллям шлях подолання перешкод, крізь який треба прорватися й продертися.
Вважаємо, що у цих роботах Артем витворив свій варіант мілітарного орнаменту — природного й постановочного. Винятками є міські пейзажі, позначені інтимним і камерним настроєм, де око художника знаходить цікаві архітектурні деталі, незвичні ракурси й обриси будівель.
Як і в класиків нашого мистецтва, «дрібні події й дрібні особистості» були поза увагою Артема. Невипадковим виявився вибір теми дипломної роботи, в якій він зобразив зустріч Івана Мазепи та кошового Івана Сірка за непростих морально-політичних обставин в Україні 1674 року, що стало поштовхом для усвідомлення подальших шляхів нашої країни та їх непростої, а навіть трагічної, реалізації згодом 1709 року в Полтаві.
У видовженій фризовій композиції, як у кадрах кінострічки, Артем розкриває перипетії «Вирішальної розмови» в поведінці її учасників, їх емоційно-психологічному настрої, внутрішній зосередженості. Стриманий колорит картини, композиційне вирішення та подальше опрацювання теми під керівництвом викладача А. Кремінського дали добрі наслідки у шліфуванні майстерності та подальшому професійному зростанні. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення під керівництвом старшого викладача кафедри рисунку ХДАДМ Р. Ногіна Артем працював над серією графічних робіт «Осмислення мужності», яку збирався експонувати в художній галереї ХДАДМ. Виходячи з біографії Артема, його почуття громадського обов'язку, ми розуміємо, наскільки це було мотивованим для нього особисто, цей задум, і його подальше вирішення в узагальнено-монументальному образно-стилістичному аспекті, про що свідчить збережений перший аркуш з цієї серії. Війна жорстоко й зухвало припинила цей поступ.
Артем зробив свій вибір, ціна якого виявилася вартістю в життя.
Схиляємося перед його мужністю й безстрашністю.
Дякуємо й пам'ятаємо!