Наталя Іванівна Вергун. Некролог
- Теги: 2026
Із глибоким сумом сповіщаємо, що 30 березня 2026 року відійшла у Вічність художниця Наталя Іванівна Вергун.
Наталя Вергун, народний художник України, народилась 2 липня 1938 року у місті Охтирка Сумської області в родині українського поета Івана Виргана (літературний псевдонім, справжнє прізвище Вергун). Художню освіту отримала у Харківському державному художньому училищі (1953-1958) та Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю. Рєпіна в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург), де навчалась (1958-1964), а згодом стажувалась (1966-1968) у майстерні монументального живопису А.А. Мильникова. Педагогічну діяльність мисткині пов’язано з Київським державним художнім інститутом (1964-1966, тепер Українська академія мистецтв) та Харківським художньо-промисловим інститутом (1968-1978, тепер Харківська державна академія дизайну і мистецтв). Але більшу частину свого життя вона присвятила творчості. Художниця рано визначилась зі своєю головною темою, тому її сюжетні картини, пейзажі, натюрморти позначено ключовим словом «сільський». За обставинами долі Наталя Вергун змалку пізнала реалії життя українського села. Усе, що з дитинства і протягом життя вбирала пам’ять, надало її роботам непроминущої автентичної цінності. Для тих, хто уявляв собі життя колгоспного села переважно за яскравими святами урожаю, картини художниці, які з’явились на виставках наприкінці 1960-х років, дивували надзвичайно простим і навіть суворим побутом без спокусливих етнографічних ознак (розписаних глечиків, вишитих рушників і т.ін.) і непоказним виглядом селян, переважно жіноцтва. Також впадала в очі незвична експресивність жорсткого рисунка часто незграбних постатей з великими руками, ногами і непомірно широкими спинами, а земляний колір нечітко промальованих облич нагадував саме цей природний матеріал. Картини Вергун хвилюють невимовним неспокоєм, який зачаївся у контрастах занадто глибоких тіней і сліпучого світла, динамічних ритмах рухів, знарядь праці, природних об’єктів. В характеристиці образів відчувалась внутрішня дійова енергія, що нарівні з людськими образами одушевляла зображення кожної хати, кожну жердину паркану, кожну рослину… Одним з улюблених художницею мотивів було зображення дощу, що сприймався як стихійно-природне джерело поповнення неймовірної людської енергії. Історична правда творів Н.Вергун і психологічно-духовне ототожнювання себе зі своїми героями стали суттю філософії її творчості. А осмислення селянської праці, як біблійного «здобуття хліба насущного у поті лиця свого», споріднило цю велику тему творчості Наталі Вергун із селянською темою у світовому мистецтві.
Історико-культурне значення творів Наталі Вергун полягає в тому, що роботи через широку ретроспективу ( від кінця 1950-х до поч. 2000 років) наочно представляють еволюцію зображувальних прийомів, дають уявлення про шляхи розвитку мистецького процесу ХХ - поч. ХХІ ст., а також про багатогранний творчий процес, який відбувається у повсякденній мистецькій праці художника
У сучасному українському візуальному мистецтві творчість Наталії Вергун знаменує становлення національних орієнтирів в українському образотворчому мистецтві ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ ст. Її живопис є виразним показником інноваційних рішень композиційного простору, пластичної виразності форм, колористики, що сформували оригінальну авторську образотворчу мову.
Твори народного художника Наталі Вергун зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Чернігівському обласному художньому музеї, Кременецькому краєзнавчому музеї (Тернопільська обл.), Красноградському краєзнавчому музеї, Ізмаїльській картинній галереї (Одеська обл.).
Громадським актом доброї волі Наталі Вергун було її рішення передати свій творчий спадок, 400 одиниць збереження, в розпорядження Харківського художнього музею. Ця значна для Харкова подія відбулася минулого 2025 року.
Світла пам'ять про Наталю Вергун збережеться в серцях її сучасників.