Народні майстри Слобожанщини
В силу історичних обставин Слобідська Україна, значною частиною якої є Харківщина, не має таких глибоких історико-культурних коренів, як решта регіонів. Це можна пояснити тим, що територія, яку вона займає, почала заселятися лише у перший половині XVII cт. вихідцями з багатьох регіонів України. Міграція населення відбувалася і в межах самої Слобожанщини. Внаслідок цих процесів з усіх численних груп населення, як писав С. Таранушенко, - «витворився етнічний тип слобожанина. Цей тип, наділений своєрідними рисами, склався в процесі асиміляції та перехрещень старших українських етнічних типів і це обумовило колективну народну психіку та продукти творчості народного колективу – слобожанську культуру, комплекс слобожанських говірок, слобожанське мистецтво», на яке протягом тривалого часу вчені не звертали серйозної уваги. Бо існувала думка про те, що у промислово-розвиненому регіоні, та особливо на Харківщині, народне мистецтво мало слабкий розвиток. Однак, ще наприкінці XIX cтоліття Марія Дмитрівна Раєвська-Іванова в статті «Художньо-промисловий музей» писала: «Малоросія має свої самостійні художні мотиви. Її вишивки, тканини, гончарні вироби заслуговують не менше уваги, чим пісні. Зібрані і збережені вони збільшують собою скарбницю національного мистецтва, послуговуватимуть до подальшого розвитку нашої художньої промисловості».
Протягом XX cт. інтерес до українських традиційних форм творчості був неоднозначним і тільки наприкінці століття почався процес їх відродження. Але, нажаль, до цього часу загинула і безвісті зникла велика кількість творів народних майстрів.
Проте, традиція не є застиглою формою, а уявляє собою діалектичну єдність старого і нового, виникнення і розвиток нового на коріннях старого, його переосмислення.
Про це свідчить творчість талановитих майстрів, які з кінця 70-х ˗ початку 80-х років почали активно відроджувати народні форми в різних видах мистецтва. Їм довелося досліджувати спадщину, вивчати літературу, відшукувати зразки старовинної народної творчості, самотужки розробляти орнаментальні композиції, нові технології виготовлення творів, спираючись на накопичений досвід пращурів.
Це були в основному представники старшого покоління, які в силу різних обставин не змогли з молоду реалізувати свої художні здібності, не маючи на це ні можливості, ні часу. Однак, з появою умов, потреба у самовираженні, самоствердженні спонукала їх взятися за різець, пензель, голку з ниткою, ножиці тощо, щоб мовою творчості донести свої хвилювання, виплеснути закладене всередині себе природою й генетичним кодом.
Багато хто став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а деякі ˗ отримали почесне звання ˗ «заслужений майстер народної творчості України».
Серед них слід відзначити майстрів з вишивки: Ідею Найдьонову, Раїсу Кушнаренко, Марію Васильєву, Антоніну Яценко, Ірину Вишневську, Людмилу Городилову; виробів з бісеру: Едіф Камінську, Вікторію Кортнєву, Зінаїду Орлову, Надію Островську; декоративного розпису: Євгена Поставничого, Ніну Гурову; з кераміки: Федіра Гнідого, Бориса Цибульника, Зою Грунь, Миколу Замбржицького; різьбярів: Петра Фоменка, Бориса Лубенця, Семена Печенізького, Миколу Дедусьова, Михайла Бритвіна, Миколу Колєнова, Миколу Ляшенка; витинанки ˗ Андрія Куліша; золотарства: Вадима Лукашова, Віктора Шестакова, народної картини: Андрія Гунька, Георгія Чернишенка, Олександра Зеленського, Ганну Готвянську, Михайло Ковширко тощо.
Ці майстри зробили значний внесок в скарбницю народного мистецтва Харківщини. Вони створили унікальні авторські витвори з використанням забутих технік, орнаментів традиційних за кольором і змістом, є фундаторами сучасної частини відділу Народного мистецтва Слобожанщини.
На жаль майже всі вони вже пішли з життя. Тому ми пропонуємо вам ознайомитися з кращими зразками їх творчості, які надихають нащадків до розвитку і самовираженню.