МИСТЕЦЬКИЙ ЩОДЕННИК ВІЙНИ. ВАСИЛЬ І НАТАЛЯ СКРИННИК.
У кожної і кожного в Україні є своя історія війни, сторінки щоденника якої фіксують прожиті дні і пережиті події, перебіг яких має і позитивні сторони, і негативний досвід. Творча родина Василя, Галини і Наталки Скринників із Краснограда завжди займала активну громадянську позицію, починаючи з подій 2014 року. Їх гостинна і щира, відкрита родина на початку війни надала прихисток багатьом своїм знайомим з Харкова, займалась раніше і нині продовжує справу з надання допомоги ЗСУ.
Це унікальна сім’я однодумців, що виступає як єдине ціле, де кращі риси і якості українського характеру помножено на мистецький талант і обдарованість, прагнення поділитись своїми здобутками з оточуючими.
Весь зміст назви до виставки втілено у двох словах «Як ти?». Фраза, з якої починається кожен день українця від 24 лютого 2022 року. Серія робіт Наталі Скринник дійсно нагадує автобіографічний щоденник війни. Тому у деяких назвах зустрічається «2-й, 4-й, 83-й…День війни», відлік від 24.02 2024 р. Більшість робіт – побутові моменти з життя родини художників Скринник («Повітряна тривога. День2-й», «День 83-й. – То наш летить?.. – Хто зна…») та харківських родичів, дітей війни: бабусі, яка вдруге переживає воєнне лихоліття і маленької донечки, яка народилась у рідної сестри Наталі Катерини («9 днів у підвалі», «Я нікуди не поїду»). Цю низку творів доповнено роботами, що позначено образно-метафоричним змістом, який сколихнув всю Україну. («Холодний сніданок. Салтівка/Хатай». 2023). Вся серія робіт авторки написана на двп одного розміру і експонується без оформлення, як щити, якими закривають вибиті після вибуху шибки.
Саме ці, на перший погляд, звичні і буденні справи стали сюжетно-тематичною основою для серії робіт Наталі, чия присутність в усіх роботах надає інтимного і щирого настрою. Руки цієї працьовитої і тендітної молодої жінки вправно тримають не тільки мистецьке обладнання – вони плетуть маскувальні сітки, готують страви для воїнів ЗСУ, беруться за різну роботу, потрібну фронту. Наталя навмисно не підкреслює свою присутність – все виходить природно і органічно – погляд, спрямований прямо на глядача – «Як ти?» зворушливий, ракурс тендітної постави.
Своїм творам вона надає «вишукані назви», тим самим естетизуючи, на перший погляд, простий, але не зовсім легкий у виконанні процес плетіння маскувальних сіток – «Сезон зелених суконь» (2022) як одяг-оберіг для воєнної техніки.
Щоденний подвиг наших бійців, які в нелюдських умовах виборюють долю нашої держави, втілено у роботі «Перший сніг» (2023), що добре ілюструють поетичні рядки, почуті в соцмережах:
Ну як же так, що спить Європа
А Україна стереже?
Ти стер собі об грудки стопи,
А світ неначе кінь ірже.
Ну як же так, що я у ліжку,
А ти в окопі на землі.
Ти крізь вогонь крокуєш пішки,
А в мене свічка на столі.
Звичне для майже всіх перебування в погребі («Повітряна тривога. День 2-й». 2022) під час повітряної тривоги, яке наші хазяйновиті люди з притаманною українцям високою побутовою культурою змогли перетворити на тимчасовий притулок. «Хатнє прибирання. Війна. Етюди» (2023) доповнює низку вже відомих творів різних майстрів на цю тему – інтер’єр помешкання, посічений гострими уламками скла, що як голки, пронизують і застрягають у домашньому начинні.
Погляд з висоти пташиного польоту на зелене поле озимини нагадує апокаліптичний краєвид на поверхні Місяця з кратерами колишніх вулканів. Нинішня катастрофа рукотворна, подзьобана осколками і снарядами земля сама заліковує свої рани. («Озимина. Харківщина». 2023)
Василь Скринник використовує різні засоби образно-стилістичного втілення теми – від натурної жанрової замальовки «На блок-посту» (2023) з детально виписаними складовими нехитрого побуту цілодобового чергування за будь-якої погоди. Це син Василя із побратимами, на перший погляд зовсім не героїчні звичайні чоловіки, але саме на таких завжди тримається світ, особливо на війні, за часто повторюваним висловом, «найтяжчій у світі роботі». Образно-метафоричним узагальненням війни, як злочину планетарного масштабу позначено роботу «Червона земля» (2023), де колірна гама картини уособлює сакральне і святе поняття пролитої крові. Потужні діагональні ритми, ракурс подачі краєвиду посилюють його монументальне, узагальнено-філософське звучання.
Зворушливо, в народно-пісенному ключі, представлено образ матері, який вирішено у жанрі народної картини – хата, квітуча вишня, самотня згорьована постать. («Де ти, сину?» 2023)
Роботи батька Василя і доньки Наталі Скринників, експоновано на виставках, висвітлено на сторінках інтернет-простору.
Нині в нашому «Мистецькому щоденнику війни» ми представляємо їхню сторінку: щиру, чесну, безпосередню, що торкає душу і серце всіх небайдужих.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко