Микола Міщенко
Нині минає 40 днів від дня смерті відомого харківського художника Миколи Міщенка (1938-2024), цікавої людини, непересічної, обдарованої особистості.
Органічними складовими його життєвого і творчого шляху стали наукова і виробнича діяльність, захоплення альпінізмом і живописом, який із юнацької (тоді не реалізованої) мрії з роками став предметом захоплення і активної участі у культурно-мистецькому житті Харкова. Зовнішніми емоційними враженнями, що так необхідні творчій людині, для нього стали експедиції у важкодоступні райони Паміру, Тянь-Шаню, Кавказу, Криму.
Свої враження від краси і величі побачених місць Міщенко (він мав титул «снігового барса» за підкорення вершин) залишив не тільки в дорожніх нотатках і фото, а й живописних роботах. За час із 1960-х до смерті художника було створено більше п’ятисот творів. Глядачі мали змогу побачити їх на кількох виставках, зокрема, у ХХМ та Будинку художника.
Його пейзажі своєрідні, не схожі на інші як за своєю географією, так і ставленням до зображуваного, звичні для людині, що добре знає закони природи, її суворість і неприступність.
За останній час «мандрівний екскурс», притаманний роботам попередніх років, поступився місцем більш ліричному, інтимно-камерному характеру її потрактування, відкриттям для себе знайомих з дитинства різних місць Слобожанщини, її цікавому лісостеповому рельєфу.
Значне місце займало звернення до написання робіт, пов’язаних з батьківською садибою, яку він постійно облаштовував і писав у різний час року. Кілька робіт майстра було пов’язано з подіями війни в Україні, вирішених у різній образно-стилістичній манері.
Микола Міщенко був «об’єктом» особливої гордості і пошани у Харківській організації національної спілки художників України, де до нього ставились з особливою повагою і пієтетом, а його поведінку завжди було позначено високою внутрішньою культурою і почуттям власної гідності.
Можливо, відчуваючи закінчення свого життєвого шляху, він поспішав встигнути здійснити заплановане – відкрити виставку, підготувати до друку альбом. На жаль, доля внесла свої корективи, на які ніхто не очікував. Єдине, що може втішити у такій ситуації, що ми його запам’ятаємо струнким, підтягнутим чоловіком у добрій фізичній формі, з вродливим обличчям, позначеним аристократизмом шляхетної породи і такою ж вдачею, де прагнення до краси і мистецтва було формулою його людського щастя.
Шануємо і пам’ятаємо!
Колектив Харківського художнього музею