КЛАСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ТЕМАТИЧНА ГРАФІКА З ФОНДІВ ХХМ

25 листопада 2013 року Google випустив святковий doodle на честь ювілею класика української літератури І. С. Нечуя-Левицького (1838-1918), якого Іван Франко назвав «всеохоплюючим оком України». На яскравому малюнку (фото 1) сцена з твору «Кайдашева сім'я» (1879), на якій жінки з сімейства втихомирилися під злощасною грушею.



Сучасники згадували письменника відлюдником, педантом, «людиною у футлярі». Все життя Іван Левицький (фото 2) суворо слідував режиму дня. Гуляв Хрещатиком тільки одним маршрутом, завжди з парасолем і закутаний, щоб не заслабнути. Був категоричним до правопису: не вживав апостроф та букву «ї». Прискіпливо ставився до зовнішності жінок, тому подругу за своє довге життя не обрав.



Іван Левицький родом з Черкащини. Як і батько Семен (сільський священик), успішно закінчив Київську духовну семінарію. Два десятки літ вчителював. Разом з Пантелеймоном Кулішем здійснив переклад Біблії українською. Вже на літературній ниві взяв за псевдо прізвище козацького полковника Нечуя з поеми Т.Шевченка і в 37 років почав підписуватися подвійним прізвищем. У своїх творах письменник розкрив неперевершену майстерність у змалюванні народних характерів.

У колекції сучасної графіки ХХМ зберігається обкладинка до повісті І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря» (1878), що присвячена композиторові Миколі Лисенку. На мить збережемо інтригу щодо автора-художника. У творі йдеться про життя кріпака Миколи, який, виступивши проти пана Бжозовського, втік з рідного села Вербівка, залишивши дружину та маленьку доньку на 20 років. Після поневірянь і скасування кріпацтва Джеря повернувся додому. Його дружина Нимидора померла, а донька Любка заміжня. У фіналі Джеря бавить онуків спогадами про своє бурхливе життя.      

Предки Джері були пов'язані з молочарством, адже звучне прізвище означає «сироватка». Це рідина, яка залишається після згортання молока. Хоча Микола далеко не ідеальний герой, але він - справжній. Роки поневірянь і втрат не перетворили на сироватку бунтарську натуру Джері, тому не сквасніли його прагнення до волі й гідності.                                    

Знаний український художник-баталіст і графік Микола Самокиш (1860-1944) (іл.3) ілюстрував «Тараса Бульбу» М.В.Гоголя, книги М.Вовчок. Ця обкладинка виконана митцем до повісті «Микола Джеря», яку цінував художник - тезка головного героя і нащадок козацького роду.



Коли читач перегорне останню сторінку повісті і знову розгляне обкладинку, то розгадає «ребус» художника Самокиша, на якому Джеря немов проживає все своє життя (іл.4).                                                    



Чорні вуса, пишний чуб, абрис обличчя вказують на молоді літа героя, коли всі дівчата села Вербівка потай мріяли стати нареченою красеня. Традиційний одяг на Миколі чистий, не пошарпаний, адже батьки з дитинства привчили його бути чепурним.                                                

Втім, у сумний момент прощання з рідним селом перед глядачем враз постарілий Джеря: знесилений відчуттям майбутніх поневірянь, він важко спирається на ціпок. Обізнаний читач знає: попереду двадцять років розлуки, а поки що Микола бачить підпалені хати та клуби диму. Серцем він поруч з коханою Нимидорою і донькою, але повернення неможливе.                             

Художник майстерно оздобив обкладинку національним козацьким орнаментом, подібним до картуша (декоративної прикраси у вигляді щита або сувою, що обрамлений завитками). Також митець використав традиційний для українства шрифт. Темні кольори по периметру аркуша відтіняють показовим світлом трагічну сцену прощання головного героя повісті з минулим життям.