КЛАСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ТЕМАТИЧНА ГРАФІКА З ФОНДІВ ХХМ

Драматичну поему «Катерина» (1839) присвячено Василю Жуковському на знак подяки за участь у викупі з кріпацтва. Це історія про українську дівчину Катерину, яка покохала офіцера Івана, завагітніла, але звабник покинув її. Від Катерини відвернулися родичі, і вона з сином (теж Іваном) пішла з села. Взимку Катерина зустріла спокусника, але її почуття виявилися марними. Перед самовбивчим стрибком в ополонку Катерина залишила малого при дорозі, де його підібрали добрі люди. В епілозі батько випадково зустрічає сина та відрікається від нього.

Через три роки після написання поеми Шевченко створив картину «Катерина» на замовлення поміщика Тарновського. 1843 року поет вирушив у подорож Україною. Побував у Качанівці, маєтку Тарновських. Картина майже 50 років зберігалася в родинній садибі. 1926 року в Харкові було відкрито першу в світі картинну галерею Т.Г.Шевченка, і в першій столиці картина «Катерина» почала своє експозиційне життя. Нині полотно займає почесне місце в Національному музеї ім. Шевченка в Києві.

У картині зображено мить, коли красень офіцер покидає Катерину, а вона повертається до села. Босонога сільська мадонна чисто вдягнена. На голові стрічки замість хустки, тобто незаміжня. Опущені очі та легкий рум’янець видають стан, наче жінка прислухається до биття дитини під серцем. На збільшеному фрагменті обличчя видно, як по щоці Катерини котиться сльоза. Незважаючи на вагітність, глядач відчуває внутрішню цнотливість образу. Сюжет «Катерини» рефреном звучить в поемі «Наймичка», а відлунням – у «Капітанші» та автобіографічній повісті «Художник», в якій маляру для образу весталки (цнотливої жриці богині домашнього вогнища у давніх римлян) позує вагітна. Можливо, то спогади про Катерину?                           

Еволюція образу «від дівчини - до матері» веде до одного з символів Харкова. Видатна акторка Наталія Ужвій позувала для постаті Катерини на багатофігурному пам’ятнику Шевченку, авторами якого є скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Монумент було урочисто відкрито дев’яносто років тому, 24 березня 1935 року.

Постать «Катерини» є першою в композиційній групі з шістнадцяти скульптур, які оточують поета. Манізер обрав найбільш виразний варіант з кількох. Спершу селянка в розпачі торкалася правою рукою голови. Але скульптор вирішив, що це сценічне кліше театралізує та спрощує багатогранність шевченківського твору. Потім намагалися показати Катерину в русі. Нарешті, найвиразнішим рішенням стала одинока жіноча постать з немовлям на руках, яким був син акторки Михась.                                   

Знавці вважають, що трактовка саме постаті Катерини в цілому впливає на художнє вирішення всього пам’ятника. Композиційна пауза між нею та іншими скульптурами підкреслює самотність та посилює трагедійне звучання образу. «Катерина» Наталії Ужвій є втіленням образу покинутої жінки-матері, де пригніченість межує з почуттям власної гідності. На змодельованому обличчі залягли тіні на лобі і щоках, що підсилює вираз задумливої скорботи.  Скульптор вільно ліпить об’єм, передає красу фігури і жіночих рук. Класична краса і майстерне перевтілення Наталії Ужвій у роботі над образом дозволили скульпторові віднайти пластичну форму, схожу на мармурову, де перед нами постає селянка з обличчям античної богині. Поет, скульптор і акторка піднесли цей образ до хрестоматійного звучання, коли саме так в уяві читача мають виглядати Катерина-дівчина та Катерина-мати.                                                                                            
У колекції ХХМ знаходиться графічна робота «Покинута (Катерина)» київського художника, заслуженого діяча мистецтв України С.Подерв’янського (1916-2006). Він створив свою «Катерину» (1961), використовуючи іконографічний образ покинутої жінки. Митцю вдалося передати характерну демаркацію, коли перед глядачем одночасно молода дівчина і сповнена розпачу жінка. По-дівочому пухкі губи викривлено образою, під сумними очима – тіні, а брови виглядають як дві ламані лінії. Лице біліє в ореолі старечої хустки, посилюючи відчуття емоційної безвиході від зрадженого кохання. Отже, трактовка літературного образу Катерини у живопису, скульптурі, графіці самобутня і цікава.