Провулок у центрі Харкова, що з’єднує вулиці Римарську і Сумську біля театру імені Шевченка, названо на честь достойного представника української інтелігенції, поета-лірика Павла Грабовського (фото 1). Доля відміряла йому коротке, трагічне, але яскраве життя.
Український поет Павло Грабовський (1864-1902) народився на Сумщині в багатодітній родині паламаря. Його батько Арсеній помер від сухот. Ця спадкова хвороба стане причиною і передчасної смерті Павла Грабовського. Вірші підписував псевдонімами: Харко Воля, Харко Вець (Харко нагадує назву Харків, а воля – до чого прагнув). Павло вступив до Харківської духовної семінарії у 15 років і навчався три роки, поки його не виключили за революційну діяльність (юнак був керівником народницької групи «Чорний переділ»).
Своїми духовними наставниками поет називав Т.Шевченка та І.Франка (фото 2), з яким багато листувався. 1880 року Франко написав вірш «Вічний революцйонер», який став піснею (музика М.Лисенка). Вірш не присвячено конкретній особі. До того ж, у 1880-му Грабовському лише 16 років. Але коротке і яскраве життя поета – у цих пророчих рядках Франка.
Коли 18-річного «неблагонадійного» Грабовського заслали до Сибіру, там, під завивання хурделиці, він займався самоосвітою, вивчав мови, як його кумир Франко. З тридцяти восьми прожитих років двадцять (!) Грабовський відбув на засланні та у тюрмах, тому основою багатьох його віршів стали враження від спілкування з товаришами по в’язницях та зі знедоленими трудівниками. Кожен, хто навчався в українській школі, процитує його «Швачку»: «рученьки терпнуть, злипаються віченьки».
Завдяки Грабовському-перекладачеві, українською мовою заговорили персонажі творів Байрона, Гете, Гюго, Метерлінка, Едгара По. «Найдорожчою дружиною» Павло Грабовський називав Україну. Проте письменник мав родину (фото 3). Син Грабовського, названий на честь письменника Бориса Грінченка, примножив славу батька. Талановитий винахідник, Борис Грабовський (1901-66) 1928 року працював у галузі телебачення: створив електронну систему передачі на відстань рухомого зображення та здійснив трансляцію за цією схемою (фото 4).
Портрет Павла Грабовського (іл.6), з колекції сучасної графіки ХХМ, виконав Зіновій Толкачов (1903-77) — український графік і живописець, член Спілки художників України, виученик Ф.Кричевського, декан Київського художнього інституту (фото 5). Ровесник сина Грабовського, свідок Голокосту, Толкачов свого часу зазнав звинувачень у космополітизмі.
Художник плідно працював у техніці літографії (нанесення відбитка на папір з використанням ретельно підготовленого літографського каменю). Перед глядачем портрет вертикального формату, на якому зображено задумливого аскета, чиї молоді літа приховано за густою бородою схимника. Виразне обличчя Грабовського вже позначено слідами життєвих потрясінь. Певно, з такого чоловіка сільські богомази могли б написати праведного великомученика. Адже у нього правильні, майже іконописні риси видовженого обличчя: емалево-чисті очі, темні брови красивої форми, прямий ніс, високе ясне чоло.
Здається, рушійною силою цього художнього виконання була по-справжньому синівська пошана. Настільки «по-родинному» виглядають невагомо-ніжні штрихи, які створюють фотографічну точність портрета.
…Триває осінь – пора поетів. Можливо, на часі розкрити збірку поезій щиросердного мрійника з апостольським іменем – Павла Грабовського.